Розділ 1. Нудьга Сучасності

Сірі будні змінювали один одного, позбавлені натхнення та сенсу. Робота, дім, рідкісні зустрічі з друзями - усе давно стало частиною нескінченного циклу. Олександр, чоловік середніх років, жив за інерцією, вже звикнувши до цієї рутини.

Колись він любив свою роботу, радів дрібницям життя, але тепер усе це здавалося порожнім і безбарвним. Сучасне життя, де було все для комфорту, більше не тішило. Кожен новий день - точна копія попереднього.

Єдине, що ще пробуджувало в ньому іскру інтересу, була історія. У юності він мріяв про великі походи, захоплювався королями, які змінювали долі націй, уявляв себе лицарем, що вирішував долі на полі бою. Але ці мрії залишилися в минулому, поховані під тягарем повсякденної рутини.

Одного вечора, сидячи за ноутбуком і бездумно гортуючи сторінки інтернет-магазину, Олександр зупинився. Його погляд зачепився за незвичну назву книги:

"Як вижити та змінити середньовічний світ"

Він насупився. Заголовок звучав дивно, навіть безглуздо, але щось у ньому зачепило його. Опис книги був лаконічним, але привабливим:

"Практичний посібник для тих, хто не просто хоче вижити, але й здобути владу у суворому світі минулого. Від фермерства до політики - усі секрети на одному сувої".

- Що за дурниця, - пробурмотів Олександр, скептично усміхнувшись. - Хто взагалі пише такі книги?

Проте його пальці, ніби керовані цікавістю, давно забутою емоцією, натиснули на іконку "читати".

Уже на першій сторінці його захопив стиль. Автор не просто описував середньовічний світ - він оживляв його. Кожна деталь, кожна дрібниця - від того, як розпалити вогонь у вологу погоду, до того, як вижити при дворі підступного короля - була виписана з такою точністю, що здавалося, ніби автор сам пережив це.

"Запам’ятайте, - йшлося в книзі, - у середньовіччі важливо не те, що у вас є, а те, як ви це використовуєте. Таланти, знання, зв’язки - усе це ваші інструменти виживання."

Олександр не помітив, як минула година. Його очі, не відриваючись, ковзали рядками, поглинаючи кожне слово. Здавалося, він чув дзвін мечів, відчував запах холодного заліза. На мить йому навіть здалося, що тупіт лицарської кавалерії перекочується його кімнатою.

Коли безкоштовні розділи закінчилися, він розгублено втупився в екран. На екрані спалахнуло повідомлення: "Продовження доступне у повній версії".

- Та що ж таке! - вигукнув він, ніби хтось вирвав його зі захопливого сну. Не замислюючись, Олександр замовив книгу. Через кілька днів вона вже була в його руках.

Перші кілька вечорів він не відходив від книги. Кожен розділ був вражаючим:

"Чи зможеш ти вижити у світі, де життя нічого не варте? Як ти збудуєш свою імперію там, де немає ні союзників, ні знань про світ?"

Він уявляв себе на місці героїв книги. Як би він вів переговори з лордами? Як би обдурив гільдію торговців або переміг на лицарському турнірі, маючи лише знання з XXI століття? Книга змушувала його мозок працювати так, як давно не доводилося.

Ці сторінки стали для нього чимось більшим, ніж просто історією. Це була інструкція, посібник до дії. Він ніби знову відкрив себе, відчувши смак життя, який давно втратив.

Коли він дочитав останню сторінку, порожнеча знову повернулася. Закривши книгу, Олександр поклав її на стіл і замислено дивився у вікно. Місто за склом жило своїм життям, але воно більше не зачіпало його.

- От би самому спробувати... - пробурмотів він, розсіяно постукуючи пальцями по дерев’яній обкладинці.

Тієї ночі йому наснилися замки, поля битв, високі стіни із сірого каменю. Він бачив людей у обладунках, їхні обличчя ховали забрала, а очі світилися холодним блиском. Над їхніми головами майоріли знамена, залиті сонцем і кров’ю.

- Олександре! - пролунало потужним, глибоким голосом, наче дзвін.

Світ навколо закружляв. Світло і тіні змішалися у вирі, а він відчув, як його затягує у темну безодню. Тіло охопило тепло, чуже і обволікаюче. У його руках з’явився меч, важкий і холодний.

Коли він розплющив очі, усе навколо змінилося.

Він стояв серед тіл, запах палаючого дерева і мертвечини густо висів у повітрі. Навколо нього блищала сталь, воїни люто билися один з одним, дзвін мечів заглушав усе. Щось важке і холодне тиснуло йому на голову.

Рука стискала руків’я меча, а долоня була слизькою від крові - своєї чи чужої, він не знав. На мить, яка здавалася вічністю, Олександр застиг. Він не міг зрозуміти, що відбувається. Це кошмар чи нова реальність?