Розділ 1. Останній розчерк

Тиша виштовхала його зі сну.

Не крик, не світло, навіть не біль - саме тиша. Вона стояла в кімнаті, важка, мов вода в затопленій шахті, і з кожним вдихом наповнювала легені.

Серце мовчало. Він сидів на ліжку, не рухаючись, поки перші цифри не спалахнули на екрані годинника.
55… 56.

Лондон за вікном був мертвий: ні шин, ні протягів, навіть ліхтарі під мостом не тремтіли. Усе вимкнено. Наче місто чекало, коли він підніметься - або не підніметься.

Він встав. Ступні торкнулися паркету - холодного, як зворотний бік лікарняної каталки.

На столі, серед порожньої кухні, лежав пакет: Briefing Pack №12/7-C.

Він сам поставив підпис - машинально, як це роблять міністри, коли розклад стислий до хвилин. Але тепер обкладинка вже не здавалася паперовою. Вона була теплою. Дихала. Наче документ - жив.

Спалахнув екран. Потім вдруге. Втретє.

Зведення прийшли, як цвяхи у деревину:

Vysheslav-7 - шов повзе, під ним тридцять вісім.

Radomir-15 - клин зірвало. Один мертвий.

Холод - мінус 11 247 будинків. Через три години сорок шість.

Усі три - його. І крапка.

Як тоді, коли він підписав пришвидшену дегазацію - і шахта прийняла дев'ятнадцять. Ліфт пішов - порожній. Повернувся - з гаром.

Він відчував цей запах і тепер - зсередини пакета.

Планшет ожив від дотику. Він відкрив реєстр. Без пауз.

Override. Зупинити видобуток. Вивести людей. Скасувати підпис Vysheslav-7.

Система зажадала живого підпису.

На екрані спалахнуло:

00:46:21...

Він взяв ручку. І не зміг.

Суглоби ніби приросли до YES.

Він видихнув - і вивів:

НІ.

Лампочка над головою тріснула, як скляна кістка.

За вікном вереснув трансформатор.

Телефон ожив:

- Поверни підпис. Ти зірвав мережу. Тебе посадять

- Якщо мережа живе на трупах - нехай гасне, - і він вимкнув дзвінок.

Пакет на столі здувся. Обкладинка тріснула.

Зсередини вийшла книга - без назви, без автора.

Тільки номер наказу - його наказу.

Біла. Безлика. Дихаюча.

Під обкладинкою щось ворухнулося.

Він доторкнувся - й обпікся.

Папір був гарячим.

Сторінки розкрилися самі. Без жодного слова. Лише крива - пульс. Його. 93. 94. 96.

Чорнило підпису - спливло.

Втягнулося в подушечки пальців.

Шкіра набрякла. Папір - поглинав, мов живий.

Він смикнув руку - і один аркуш зірвався разом із м’ясом.

Біль спалахнула.

Книга видихнула. Без звуку. І відпустила.

Він почув серце - але не своє.

Билося поруч.

Ім’я відчепилось від тіла.

Ім’я - не озивалося.

Екран блимав:

00:44:49

00:44:48

Система входила в режим автопідпису.

Він підняв телефон:

- Шахта тридцять перша. Усіх - нагору. Компенсації - на мене

- Пане, це кримінал...

- Запишіть

Телефон здригнувся.

Він чекав наказ - а прийшла розплата.

Евакуацію підтверджено. Вижили: 34 з 38.

Інші - під підписом. Його підписом.

Книга зігнулась. Остання сторінка тремтіла в повітрі, як пелюстка.

Він не тримав її. Вона - тримала його.

Серце вдарило - і в черепі щось тріснуло.

Ім’я.

Він заплющив очі.

Не впав.

Перейшов.

00:44:47

Підписано: SYSTEM.

Книга лишилася відкритою, пульсуючою.

Очікує наступного підпису.