Дев’ята. Глава 4

Власне, план у голові Дев'ятої вже був. Залишалося лише знайти шляхи для його виконання. Дев'ята розуміла, що охоронці подорожуватимуть світами, прослуховуючи їх, як павук прослуховує павутиння, тому слід було знищити центр цієї павутини. Відрізати, закрити світ охоронців, як колись зробила Арчхаїл. Смішно, Дев'ята збиралася використовувати проти свого ворога його ж методи…

— Але Арчхаїл була у своєму світі, — зауважила Настя. — Чи вийде нам закрити світ охоронців, не перебуваючи в ньому.

— Потрібно шукати спосіб, — зітхнула Дев'ята. — Ми ­перебуваємо у світі, який наповнений знаннями. Думаю, тут знайдеться щось корисне.

— Якщо ми хочемо закрити світ охоронців самі, то навіщо нам обвинувачі? - здивувався Себастьян.

— Невже ти думаєш, що охоронці сидітимуть і чекатимуть, поки ми закриємо їхній світ? Ти ж знаєш, вони вже близько. І якщо ми не хочемо тікати, доведеться прийняти бій. Нам не впоратися без допомоги... До того ж усіх ворогів треба тримати в зоні видимості.

— І що ми робитимемо з ними? Обвинувачі не відстануть від нас. Якщо ми закриємо світ охоронців, у обвинувачів будуть розв'язані руки.

- Обвинувачів не так багато. Вони розкидані світами. Володимир ­пообіцяв, що для удару по охоронцям він збере всіх разом. Це наш шанс. Треба запропонувати їм угоду, від якої вони не зможуть відмовитись, — усміхнулася Дев'ята.

Пат напросився до Кавіруса в бібліотеку. Настя теж пішла ­з ними, щоб великі вчені уми через патологічну нелюбов до магії не пропустили чогось важливого, прийнявши за мракобісся. Карміна рушила лідом, тому що була ключником і могла розповісти про охоронців чимало цікавого, як і Себастьян. Дев'яту одночасно і дратували, і потішали їх суперечки з будь-якого приводу. Вона бачила бешкетний блиск в очах Себастьяна і намагалася не сприймати всерйоз їхні сварки.

Так і вийшло, що всі зібралися в одному місці. Лише Дев’ята сиділа осторонь і спостерігала за суєтою. От Себастьян спробував погладити кішку, а та ощерилася і погрозливо занесла лапу з випущеними кігтями. Такої реакції Дев'ята ще не бачила. Карміна поводилася, як дівчина, якій подобається чоловік, але вона намагається приховати це, ховаючись за агресією та показною байдужістю.

«У тебе якийсь особливий котячий період?» — спитала Дев'ята подумки.

Карміна округлила очі і подивилася на Дев'яту, забувши відповісти на чергову шпильку Себастьяна.

«Ти про що, душенько?»

«Себастьян...»

«Цей пихатий охоронець у мене вже в печінках!» — гнівно відповіла Карміна.

«Ось і я про те. З чого це така реакція?»

 Карміна завмерла в якійсь задумі, притиснула вуха і нервово посмикала хвостом.

— Дівчата - телепатки, сподіваюся, ви ведете свою уявну ­розмову не про мою скромну персону? - поцікавився Себастьян. — А то я починаю почуватися зайвим.

Карміна подивилася на нього з презирством, яке може зобразити тільки кішка, зістрибнула зі стільця і пішла геть з гордо піднятими головою та хвостом.

Себастьян провів її поглядом і протяжно зітхнув:

— Пішла дзюрити в мої тапки.

- Вона до тебе небайдужа.

Себастьян здивовано глянув на Дев'яту, очікуючи, що та жартує, але дівчина була серйозна.

— Багато жінок мене любило. Та й сам я любив не одну. Чи не від цього темна сила кішку в мене закохала...

— Чудова інтерпретація, — поплескала в долоні Дев'ята.

— Невже, ти ревнуєш, душенько?! До кішки?

— Ця кішка колись була людиною, у неї й досі людська душа. Постарайся не образити її… розважаючись.

Себастьян підвівся і підійшов до Дев'ятої. Він обхопив її обличчя долонями, змушуючи дивитись собі в очі.

- У мене є ти. Ти мій якір і в цьому світі, і в усіх інших. Клянуся не розбивати тендітне котяче серце. Але, чорт забирай, я такий привабливий, що навіть тварини не можуть встояти...

Дев'ята засміялася.

За ужином «шукачі знань» були схвильовані і постійно обговорювали щось між собою.

— Я так розумію, пошуки дали позитивний результат? — спитала Дев'ята.

— Ми знайшли багато цікавого, — натхненно почав Пат. — Боже мій, скільки тут знань!

— Якби на те була твоя воля, ти взагалі не виходив би ­з бібліотеки, — зауважила Настя. - І помер голодною смертю.

— Сподіваюся, що мене хтось підгодовував би.

Настя пирхнула і сіла за стіл, розкладаючи якісь записки.

- Все складно. Є деякі ритуали, але нам потрібно ­розібратися з ними. До того ж було б набагато легше, якби ми опинилися в світі охоронців. Але тоді ми опинимося з розлюченим левом в одній клітці і не зможемо вибратися з неї.

— А цей ритуал може провести одна людина? — задумливо спитала Дев'ята.

- Навіть не думай! — Настя зрозуміла, куди хилить подруга ­. — Ми не пожертвуємо тобою. Має бути інший спосіб, ми його знайдемо.

Перша радість зійшла і всі заглибилися у свої думки.