Блазень. Глава 20

Себастьян так і не розповів Дев’ятій про свої стосунки з Арчхаїл. І коли все притихло в квартирі-музеї, він вдався до спогадів­. Себастьян не знав, що звело його з Дев'ятою. Чому саме вони змогли резонувати один з одним? Наче дві маріонетки охоронців повільно брели кожна своїм шляхом, турбуючи охоронців не більше, ніж укус комара, але, коли ці два шляхи зійшлися, комарі перетворилися на шершня і запустили ланцюгову реакцію.

Себастьян уявляв собі, що зараз відбувається у світі охоронців. Світ, ніби розбуджений вулик, обурюється, що дві маріонетки вийшли з-під контролю, і розхитують світи, стрибаючи по них, як кролики. Цікаво, чи ламає голову Арчхаїл над тим, як таке можливо, чи їй важлива лише розплата?

…Арчхаїл завжди хотіла влади. Себастьяну подобалася ця її риса. Арчхаїл мала у всьому диктувати умови. У світі охоронців найважливішим було відчуття новизни. З'являлися нові світи, з них збиралися нові знання, нові враження. Але надлишок новизни притуплює чутливість:

«Ну й дивинка, просто сміх!
Білка там гризе горіх
І складає в рівні купки
Самоцвіти й шкаралупки!
Що ж тут дивного? Пусте!
Невелике диво те.
Є на світі справжнє диво:…»

Так і сталося зі світом охоронців. Вони переситилися дивами. Їх почала долати нудьга. Себастьян пам'ятав, як поступово спорожнював їхній світ. Охоронці йшли до інших світів, і більше не хотіли повертатись. Спочатку з'являлися чутки про богів, які змінювали ­світи і керували людьми, ніби ляльками, втручаючись у їх розвиток. Потім чутки знайшли під собою ґрунт. Людям набридло захоплюватися здобутками світів, їм захотілося створювати свої власні. Це могло призвести до колапсу. Не можна, щоб світи були ідентичні один одному, не можна заважати їхньому розвитку. Будь які зміни відобразяться і на інших світах.

Себастьяна влаштовував його світ. Він не гуляв іншими, хотів вичавити з рідного світу все, що можна. Так він зустрів Арчхаїл. Вона завжди була екстремісткою. Вічно казала, що час навести лад у світах. Що якби вона стала біля керма, то давно б закрила світ охоронців, щоб відродити інтерес до життя у власному, охоронці повинні подорослішати і більш обережно підходити до подорожей світами.

Себастьян посміювався з цієї бунтарки, але не сприймав ­її слова всерйоз.

Поступово ідеї Арчхаїл почали завойовувати дедалі більшу аудиторію. До неї почали дослухатися. У Арчхаїл з'явилися послідовники. Себастьяну було цікаво, чим усе це ­закінчиться. Арчхаїл уже почала говорити, що Себастьяну дуже пощастило пов'язати своє життя з майбутнім правителем охоронців­. Поки що вона називала себе координатором. Вона витягала з інших світів людей, стирала їм пам'ять і створювала армію. Себастьян питав, чи це не суперечить моральним критеріям Арчхаїл, усім її словам про невтручання? Але Арчхаїл знайшла вченого, Левона, який ­усе поставив на наукову основу. Він обчислював тих людей, втрата яких не змінювала світ.

Арчхаїл вигадала, чим зможе захопити охоронців після закриття світу. Новими емоціями та переживаннями людей із інших світів. Особливо якщо спрямувати їх у потрібне русло.

Ось тут терпінню Себастьяна і настав кінець! Він зрадив Арчхаїл. Йому не подобалося її маніпулювання людьми. Себастьян не хотів спостерігати чужі життя, він хотів жити своїм. Як можна переживати чужі почуття, якщо сам нічого не відчуваєш?

Якось йому довелося побачити, як Левон програмує одну з маріонеток. Себастьян спостерігав, з яким задоволенням той віддається роботі. Для нього це були не люди, це були машини. В одну мить лялька з порожнім обличчям перетворювалася на істоту, наповнену життям: минулим, якимись життєвими цінностями­, устремліннями, почуттями. Себастьяну було огидно, адже все це було фальшивкою!

Тоді Себастьян зв'язався із мандрівниками світами. Слухаючи їхні розповіді, він зрозумів, що має побачити всі ці дива на власні очі. Нинішній світ охоронців почав сприйнятися за в’язницю.

Арчхаїл знайшла Себастьяна і влаштувала скандал. Вона не могла зрозуміти, як він міг не прийняти її бачення світу? Себастьян усвідомив, що Арчхаїл вже давно перестала бути тою бунтаркою, в яку він закохався. Відтепер вона бажала лише влади над світами, над Себастьяном, над людьми.

Себастьян втік. Поки він насолоджувався життям з Васельсом, Арчхаїл реалізувала свою програму. Вона знайшла Себастьяна і вмовляла повернутись, щоб бути її соратником! Про жодні почуття не було й мови. Арчхаїл потрібні були союзники та послідовники. Після того, як Себастьян ­відмовився повертатися і вставати під прапори Арчхаїл, вона все ще не могла зрозуміти чому так сталося! Можливо, десь дуже глибоко в душі, Арчхаїл переживала через розрив із Себастьяном. Але він знав, що цього мало, надто мало… Принаймні ця жінка змогла зберегти світ охоронців таким, як і хотіла. Але чи це було правильним? І чи це було потрібно?

…Себастьян узяв яблуко і пішов у спальню, яку їм надав ­Пат. Дев'ята тихо спала. З самого початку, коли Себастьян запідозрив, що вона маріонетка, він відчував у цій дівчині силу та особистість, яка ламала програму Арчхаїл. Для Се­бастьяна Дев'ята ніколи не була маріонеткою.

Себастьян обережно ліг поряд із дівчиною. Вона розплющила очі і посміхнулася.

— Прийшов мій демон-спокусник.

Себастьян надкусив яблуко та відкинувся на подушку.

— Пробач, але це яблуко дуже смачне, щоб пропонувати ­його Єві.

Дев'ята підвелася і надкусила яблуко. Себастьян бачив, що вона чогось чекає від нього. Але він просто дивився в стелю та їв яблуко.