Дев’ята. Глава 19

Коли вони повернулися, то застали Настю, яка дуже емоційно розповідала історію Дев'ятої і Себас­тьяна.

— Ніколи б не подумала, що в тобі помер письменник, — пожартувала Дев'ята.

- Ще не помер. Ось, як усе закінчиться, сяду і напишу мемуари ­, які люди будуть сприймати як фантастичний роман.

- Опиши мене високою привабливою білявкою.

— А мене можеш описувати як є, — усміхнувся Себастьян.

— Тобі я прималюю роги чи роздвоєний язик. Ще не вирішила.

— У такому разі тебе звинуватить у плагіаті. Вирішать, що ти описала біблійну історію заснування світу.

— Оце так в тебе гонор! Залишилось Адама знайти!

Дев'ята здригнулася. Ще Адама їй не вистачало! Дівчина відчувала, що Себастьяну ненависні згадки про всіх чоловіків, які грали таку важливу роль у її житті. Хоча, чи має він право висувати їй якісь претензії? Дев'ята згадала свої відчуття, коли Арчхаїл прийшла по них. У неї було щось із Себастьяном. Непогано було б дізнатися, що саме. Можливо полювання ведеться не на дрібну маріонетку під номером дев'ять, а на Себастьяна. А він обвів Дев'яту навколо пальця, розповідями про те, що вигідно йому.

Пат дослухав історію до кінця. Звичайно, він не повірив усьому, тому Дев'ятій довелося показати йому датчик ілюзій та татуювання Себастьяна. Можливо, допомогло те, що після останньої зустрічі з Амалією, кругозір Пата істотно розширився ­в плані надприродного. Старий друг повірив і погодився допомагати.

— Мій дідусь, Аристарх Бенедиктович, завжди казав, що людина має бути відкритою для всього нового, — промовив Пат і почав ритися у своїх книгах, щоб знайти метод зв'язку з обвинувачами. — Він розповідав мені багато історій зі свого життя. Звісно, я вважав, що це все казки, але зараз схильний сумніватися. Як знати, з чим нам доведеться зіткнутися в житті, не можна ховати голову в пісок.

— Мені подобається його дід, — зауважив Себастьян.

Дев'ята похитала головою. Вона згадала, як Пат вічно згадував свого діда і так замучив усіх цими не до місця згадками, що його обривали, ледь почувши: «Мій дідусь…»

— Насте, ти не могла б допомогти Пату, щоб прискорити процес? - попросила Дев'ята.

— Я думаю, що це його лише сповільнить, — прошепотів Се­бастьян.

— Я хотіла б пройтися, — сказала Дев'ята. — Можливо, це допоможе мені.

Не кажучи ні слова, Себастьян підвівся зі стільця і попрямував слідом.

Дев'ята збиралася пройти знайомими місцями, зрозуміти, хто вона насправді. Ким вона була у цьому світі? Охоронці винні в її психічному розладі, чи ця хвороба справді належить ­Дев'ятій і може будь-якої миті вибратися назовні?

Дев'ята повільно йшла до метро. Тілом пробігали мурашки, вона ледве волочила ноги. "Я не Амалія... Я не Амалія". Постоявши трохи перед входом, Дев'ята побачила привиди минулого, світ, що залишався позаду. Амалія тоді знала, що після цього спуску все її життя полетіть ­до біса, вона остаточно збожеволіє і зруйнує себе. Але вона зважилася, відступати було не можна, усередині тепліла надія. Можливо, саме це пов'язувало особистість Амалії із теперішньою Дев'ятою.

Дев'ята обернулася і помітила на собі стурбований погляд Себастьяна. Вона посміхнулася:

- Я це я. З глузду не з'їхала.

— Саме так і кажуть божевільні, душенько.

Дев'ята із Себастьяном зайшли до кафе, де замовили піцу.

— Що тебе пов'язує з Арчхаїл?

Спочатку Себастьян вдав, що не розуміє, про кого йдеться, а потім відповів:

— Душенько, тепер ми перейшли до спогадів із мого особистого життя?

— Мені здається, я багато про тебе не знаю…

Дев'ята почула страшний галас. Щось упало на підлогу. Вона окинула поглядом кафе та побачила Христину з Валерою! Ось так збіг обставин! Валера завмер на місці, Христина впустила сумочку і, навіть не помітивши цього, вчепилася в його руку. Себастьян обернувся і здивовано підняв брову.

— Я так розумію, що це твої привиди з минулого Амалії ­, — зауважив він. — На що нам чекати? Сварка, інфаркт, поліція?

— Можливо, всього й одразу.

Дев'ята дивилася на пару, що завмерла в проході, і оцінювала свій внутрішній стан. Найголовніше, не випустити демона Амалії, який до того ж мав нові здібності Дев'ятої. На що вона була здатна? Вбити зрадників і зачистити кафе від свідків… Себастьян відчув стан Дев'ятого і пересів до неї на диван.

— Душенько, вони того не варті, — шепнув він і взяв Дев'яту ­за руку.

Цього було мало. Дівчині треба було знайти тверду землю під ногами. Вона повернулася до Себастьяна і легко ­торкнулася його губ. Себастьян усміхнувся, притиснув Дев'яту до себе і поцілував по-справжньому. Енергія прокотилася венами, очищуючи свідомість Дев'ятої.

Всупереч очікуванням Христина та Валера не втекли. Дев'ята бачила, що Христина шепоче щось на вухо Валері і той погоджуючись, копається у кишені.

— Не варто робити те, про що ми всі потім пошкодуємо, — голосно попередила Дев'ята.

Христина і Валера переглянулися. Дівчина ­підняла сумочку і пара обережно наблизилася до столика.