Блазень. Глава 16

Новий світ зустрів їх дощем. Себастьян озирнувся в сторону ­порталу, з якого вони щойно вийшли. Його не було, як і переслідувачів. «Як охоронці нас знайшли? Можливо, вони навчилися відстежувати переміщення світами? Чи на нас із Дев'ятою є якісь датчики? І куди нас знову занесло?»

- У мене є квартира неподалік, - насупившись, промовила Дев'ята. — Якщо вона, звісно, ще моя.

- А чоловік у тебе тут теж є? — уїдливо ­поцікавився Себастьян.

— Чоловіка начебто немає. Натомість, є купа проблем!

Дев'ята натиснула кнопку за вухом і ввімкнула ілюзію. Поруч із Себастьяном стояла дівчина з рудим волоссям і мило йому посміхалася. Настя крекнула.

— Мені небезпечно бути у своєму справжньому образі у цьому світі.

— І що, душечка ти тут накоїла? — зітхнув Себастьян.

— Я ще не пам’ятаю, але, здається, що щось дуже погане…

- Вбила когось?

- Скоріш за все. Недарма ж на мене полюють обвинувачі.

Себастьян змирився. «Зважаючи на все, тут на мене чекає нова історія та нова особистість Дев'ятої. Скільки їх ще?»

Коли вони проходили повз вхід у метро, Дев'ята зблідла­. Себастьян глянув у бік метро. Нічого особливого. Над входом написано «Короїдівка». Дев'ята нічого не сказала, але пішла швидше.

…У квартирі нікого не було. Дев'ята пробігла кімнатами.

— Ну, треба ж, усе як було!

Вона взяла зі столу фотографію і завмерла. Себастьян підійшов ближче і побачив трьох веселих підлітків. Одна дівчинка була схожа на Дев'яту, тільки в окулярах і повненька, інша — ефектна блондинка, і хлопчик в окулярах між ними.

— Не знав, що ти була товстеньким очкариком, — пожартував ­Себастьян.

- Це Амалія.

— А поряд друзі дитинства? — спитала Настя, теж ­зацікавившись фото. — Хлопчик чимось схожий на Єгорушку.

— Друзі, вороги, жертви…, — незрозуміло прошепотіла Дев'ята. — Можливо, варто створити новий портал і стрибнути в інший світ?

— Портали відкриваються не випадково, — заперечив Себастьян ­. — Якщо ми тут, то так треба.

— Щось у мене нерви розхиталися, — сказала Настя. — Зроблю липовий чай. Наче бачила заварку на кухні.

Дев'ята нічого не відповіла і попрямувала до спальні. Се­бастьян пішов слідом. Йому не подобався настрій Дев'ятої. Що приховував цей світ?

Дев'ята байдуже сиділа на ліжку. Себастьян опустився навколішки і заглянув їй у вічі.

— Ти не хочеш дізнатися, ким тут була?

— Я боюсь, — тихо відповіла Дев'ята. — Мені здається, що ця історія мені не сподобається.

- Я з тобою. Твоя подруга з тобою. Ми йдемо за тобою, тому що нам не важливо, як тебе звали і скільки життів ти прожила. Найголовніше, хто ти у душі.

Дев'ята несміливо посміхнулася.

— У тебе сорочка в крові, — зауважила вона.

— Може, мені взагалі не вдягатися? — усміхнувся Себастьян. — Щоб будь-якої миті можна було створити портал.

Дев'ята засміялася і підійшла до гардеробу.

— Спробуємо тобі щось підібрати.

Спочатку вона перебирала одяг, але раптово завмерла. Се­бастьян підійшов до Дев'ятої, щоб подивитися, що вона знайшла. У шафі висіли чоловічі речі. Небагато, але вони були. Дев'ята дивилася на них, ніби перед нею був отруйний скорпіон.

«Невже, це і є її світ, з якого родом Ян?» — промайнуло в голові Себастьяна.

Він придивився до одягу. Все в одній нудній гамі. Нагадує солдатську уніформу. Дев'ята почала зривати одяг з плічок і кидати його на підлогу. До кімнати влетіла Настя.

- Що відбувається? Знову охоронці?

— Душенька розбушувалася, — пояснив Себастьян. — ­Видимо не хоче, щоб я був одягнений.

— Дев'ята, не божеволій! Голий торс Себастьяна травмує мою ніжну дівочу психіку.

Дев'ята обернулася. Себастьян розгубився. По її обличчі струменіли сльози. Себастьян обійняв дівчину. Спочатку та ­опиралася, а потім затихла і лише схлипувала. Настя тихо вийшла із кімнати:

— Піду я погадаю на заварці.

Себастьян не міг зрозуміти, що відбувається. Чим цей одяг так зачепив Дев'яту? Чому вона так боїться? Висновок напрошувався лише один, вся річ у Яні…

- У цьому світі помер Ян?

Дівчина відсторонилася від нього.

- Ні. Ян тут ні до чого. Це інший світ.

Себастьян насупився. Невже він має знайомитися ­з черговим коханням Дев'ятої. Щоправда знайомств з Яном та Рейвеном не відбулося. Може, й місцевий коханий мертвий, тому й усі ці сльози..?

Дев'ята ласкаво провела по його щоці долонею і зітхнула:

— Я багато згадала. Ходімо на кухню. Якщо Настя в одному з нами човні, то повинна знати.

Настя лицедіяла над чашкою. Робила якісь паси, шепотіла.