Блазень. Глава 12

— Я справжній красень, коли сплю? — спитав Себастьян, не розплющуючи очей.

- Зустрічне питання. Хто такі ворони? — усміхнулася Дев'ята.

— Пташки такі, душенька. З чорними пір'їнками та неприємним ­голосом.

— А якщо не птахі? — не вгамувалася дівчина.

Себастьян розплющив очі та уважно подивився на Дев'яту.

— Що трапилося поки я спав?

- Приходив Ян.

— Я так розумію, твоє джерело корисної інформації та за сумісництвом мертвий коханий з іншого світу? Він тобі наснився?

- Не зовсім. Він був тут. Ян сказав, що після того, як ми... — Дев'ята зам'ялася, — ...викинемо енергію, завіса між світами стоншується, і він може прийти.

Себастьян зрозумів, чому Дев’ята така збентежена. Він би і сам зніяковів, якби до нього з'явився Васельс. Себастьян досі не міг розібратися у почуттях Дев'ятої. Зважаючи на все, між нею і Яном досі існував зв'язок. Вони не встигли перегоріти, розлучилися у самому розквіті кохання. Так, Дев’ята нічого не пам’ятає, але їй ніяково. А привид? Що він відчуває, коли бачить кохану в чужих обіймах?

Себастьян ніколи не бачив Яна, з ним спілкувалася лише Дев'ята. Може, цей привид налаштовує її проти Себастьяна? Може, від цього всі дива у поведінці Дев’ятої? А дев'ята? Нічого, Себастьян не боїться примар. Живі мають жити, і нехай мертве минуле ховає своїх мерців.

— Дуже мило, — відповів Себастьян. — Він благословив нашу пару?

- Він сказав, що ми в небезпеці! — зітхнула Дев'ята. — Охоронці вже близько. Нам потрібна допомога. І ми маємо знайти воронів. Мені здалося, що слово - Воронів - він сказав із великої літери. Стосовно твоєї кандидатури - він її схвалив...

— Ах, яке щастя отримати схвалення від мерця, — Себастьян знав, що ображає Дев'яту, але не міг зупинитися.

— Поводиться він точно краще за тебе, — спокійно помітила вона. — Я завжди знала, що чоловіки обирають напад, коли відчувають дискомфорт. Я розумію, що ти відчуваєш. Я б, напевно, теж поводилася так, якби тебе відвідували померлі кохані. Мені ніяково з Яном. Але він допомагає нам. Якби не він, ми б не змогли створити портал.

Думки Себастьяна зосередилися на воронах. Він згадав, що ворони – це не просто птахи. Охоронці знайшли в одному зі світів птахів, які були набагато розумнішими за своїх родичів­. З ними можна було спілкуватися. Ворони могли виконувати накази і були гарними розвідниками. Все це Себастьян розповів Дев'ятій.

Вона замислилась.

— Мені здається, я знаю, куди нам треба йти…

- Соні, прокидайтеся! - крикнула Настя. — Я через ваш стогін не виспалася.

- Ми не стогнали!

- О так! Тоді, мабуть ви всю ніч розповідали один одному казки та не давали мені спати.

Дев'ята почервоніла.

— Досить на сьогодні незручних сцен, — зітхнув Себастьян, встаючи з постелі­.

На кухні Настя розкладала карти.

- Пас'янс розкладаєш?

Настя шикнула на Себастьяна. Той лише знизав плечима, та налив собі кави. У своєму ­житті він стикався зі справжньою магією в особі Васельса. І це не дало Себастьяну нічого доброго. Глибоко в душі він був скептиком і завжди з глузуванням ставився до спілкування ­з потойбічними силами. Можливо, настав час залишити свій скептицизм. Васельс зміг створити кинджали, в які утримував душі, до Дев'ятої приходить коханий зі світу мертвих… тож, може Настя — справжня відьма?

— Що день майбутній нам готує? - поцікавився Себастьян.

— Ах, пане, карти кличуть нам біду! Якісь небезпечні люди поряд. Зустріч із ними не обіцяє нічого доброго. Несподівана ­зустріч із іншими людьми, щось на кшталт священиків, чи якимось орденом… Незрозуміло, чим обернеться ця зустріч. Може бути як поганий результат, так і хороший.

— Якось усе незрозуміло та туманно, — підвів Себастьян.

— Це ж тобі не випуск новин!

Дев'ята сіла поряд із Себастьяном і відпила з його чашки. Такий спокійний ранок… Так і здавалося, доки у двері не подзвонили. Усі завмерли.

— Ти на когось чекаєш? — тихо спитала Дев'ята.

— Та ні, — пошепки відповіла Настя. — Дівчата повинні зателефонувати. Єгорушка забрав усі речі і зараз має бути на роботі. Та й він, я думаю, заздалегідь подзвонив би.

— Щось мій шлунок не на місці, — скривилася Дев'ята.

— Останнім часом я схильний довіряти твоєму шлунку, — зауважив Себастьян.

Настя пішла до дверей.

Дев'ята переглянулася з Себастьяном і побігла до кімнати. Себастьян знав, що вона готується до втечі. Він пішов услід, на ходу розстібаючи сорочку.

- Поліція! Негайно відкрийте!

Дев'ята вколола палець і торкнулася татуювань Себастьяна.

— А раптом нас викине у Верхній світ, або у Нижній? — обережно спитав Себастьян, стежачи за тим, як кров Дев'ятої вбирається в шкіру.

— Сподіваюся, що цього не станеться. Я думаю про той світ, куди нам треба потрапити, туди, де є Ворони...