Дев’ята. Глава 11

Після зустрічі із батьками серце Дев’ятої розривалося ­на частини. Як хотілося забути про все, залишитися з ними, згорнутися клубочком біля матері та відчувати її теплі заспокійливі руки. Але Дев'ята виросла і має захистити батьків, навіть якщо більше ніколи їх не побачить. Найголовніше, вона знатиме, що вони живі і їм нічого не загрожує. Можливо, колись Дев’ята зможе повернутися…

Себастьян був задумливий і відсторонений. А Дев'ятій так хотілося, щоб він обійняв її, пожартував і сказав, що все буде добре, вони впораються з усім разом. Але дівчина розуміла, що сама винна, вона сама відштовхує Себастьяна.

«Зрештою! Я доросла жінка, нікого не зраджую, Себастьян мені подобається. То чому я поводжуся, як дурепа?! Себастьян може втомитись від моїх заскоків. І що тоді? Чи я готова його втратити? Навіщо Настя згадала про Яна? Хто він мені? Коханий з минулого життя, привид, який допоміг у скрутну хвилину? Якщо й так, то він уже давно мертвий, а я жива, і поряд зі мною є живий чоловік».

Коли у вечорі в квартирі Насті настала тиша, Дев'ята пішла до кімнати Себастьяна. Постоявши в нерішучості на порозі - спить він чи ні, вона тихенько прослизнула в темряву.

— І довго ти ще розглядатимеш мене? — поцікавився ­Себастьян.

Дев’ята здригнулася, чоловік був роздратований.

— Ти прийшла побажати мені на добраніч, душенько, чи провести експеримент з татуюваннями, чи ще щось у цьому дусі? Біжи, душенько, - зітхнув Себастьян. - Страшний сірий вовк сьогодні не налаштований грати в наздоганялки.

Дев'ята була готова розплакатися. Себастьян проганяв її. Йому набрид її опір. Але якщо вона піде зараз, то все зміниться. Дев’ята не зможе більше переступити межу, яку сама ж і провела між ними.

Тоді дівчина наважилася. Швидко підійшла до ліжка, торкнулась руки Себастьяна. В його очах було питання. Замість слів, Дев'ята опустилася на ліжко, заглядаючи у срібні очі. Чого вона чекала? Побачити щось, що допоможе їй зробити остаточний вибір? В очах чоловіка були лише бажання і обіцянка не образити. Поки що їй було цього достатньо.

Себастьян підвівся і накрив губи Дев'ятою своїми. Енергія заіскрилася між ними. Ніжно Себастьян провів рукою по спині Дев'ятої. Вона відгукнулася на його дотик. Під її руками спалахували татуювання. Дівчина посміхнулася, згадавши слова Тані про світломузичний секс. Коли Себастьян повільно ­стягнув з Дев'ятою футболку і став цілувати її шию, ключиці, груди, вона забула про все.

Знесилена Дев'ята лежала поряд із Себастьяном. Він давно заснув, а до дівчини сон все не йшов.

- Ви в небезпеці.

Дев'ята підскочила в ліжку і почала озиратися на всі боки. У кріслі сидів чоловік, скоріше тінь. Дев'ята зніяковіла. Що це? Сон, чи привид знову знайшов спосіб поринути у реальний світ? Дев'яту вже нічим не можна було здивувати.

Вона намагалася знайти в темряві футболку, але натрапила на сорочку Себастьяна. Нехай так!

— Чому ти з’являєшся тільки після…

— Після того, як ви кохаєтеся? - закінчив Ян, а це точно був він, з дивною інтонацією. — Після викиду енергії такої потужності завіса стоншується, і я можу відвідати тебе. Вочевидь, це ще одне покарання для мене.

Привид зітхнув.

- То це не сон?

- Не зовсім. Ми десь між дійсністю і сном.

— А я можу тебе торкнутися? - обережно поцікавилася Дев'ята.

— Думаю, що так.

Дев'ята підскочила до Яна і вліпила йому ляпас.

- Тепер мені полегшало, - видихнула дівчина.

— Не чекав такого, — засміявся Ян. — Наче це ти застала мене в ліжку з іншою.

— Не смій мене звинувачувати! Ти сам сказав, що я маю відпустити тебе, що ти мертвий.

— Я й не звинувачую, — зітхнув Ян. — Я потрапив у дивну ситуацію. З одного боку, я маю залишитися там, де я є. Не заважати тобі. Адже ти знайшла собі ідеальну пару. Ти ключ, він замок. Ви подобаєтесь один одному. Але я не можу залишити тебе…

Дев'ята судомно зітхнула.

— Я багато чого бачу і відчуваю, і хочу попередити тебе, допомогти. Адже це через мене ти потрапила до цієї історії.

- Тоді розкажи мені все. Хто я, звідки?

- Я не можу. Ти сама маєш пройти цей шлях. Я можу лише підказати. Зараз ти маєш йти. Охоронці йдуть за вами. Вам потрібна допомога. Знайдіть воронів…

Ян розчинився у темряві. Вона хотіла, щоб він залишився, ще хоч на мить… Кімната спорожніла. Дев'ята відчула біль від втрати, і заплакала.

Вранці дівчина прокинулася від того, що Себастьян притис її до себе, не даючи дихати. Вона обережно висмикнулася, прибрала з чола Себастьяна волосся і подивилася в його умиротворене обличчя. «До біса Яна - примару, його попередження, охоронців... Немає нічого — ні пам'яті, ні болю... Є лише зараз».