Блазень. Глава 6

Себастьян був радий, що дівчата не звертають на нього увагу. Тому що, до нього почали повертатися спогади. Себастьян згадав і Стаса, і Інокентія Борисовича. На мить його захлеснув жах. Себастьян зрозумів, куди зник Стас. Це тіло, яке він вважав за своє, було запозичене! Себастьян не впізнавав цей світ, бо він не був для нього рідним.

Себастьян прийшов у цей світ, коли він був ще зовсім іншим. Життя здавалося нудним і одноманітним, і - він втік. Все його життя нагадувало вічну погоню за гострими ­незвіданими відчуттями. Шкода, що з кожним разом відчуття притуплювалися. Себастьян згадав, як зустрів Васельса - юнака з довгими дівочими віями, блакитними здивованими очима, рожевими губами та рум'янцем, у який його так подобалося вганяти Себастьяну. Себастьян зверхньо розповідав про своє життя у зовсім іншому світі, Васельс завжди слухав його із дитячим захопленням. Він мріяв побувати у цьому світі і побачити на власні очі всі ті дива, про які розповідав Себастьян. Але Себастьян лише грав із Васельсом, то доводячи юнака до відчаю, то даючи надію та даруючи хвилини щастя. Якби він тільки знав, що виростив у Васельсі жахливу невпевненість у собі, яку юнак оберне проти свого творця.

Себастьян ставився до Васельса несерйозно. Йому здавалося, що юнак лише чергова іграшка, якими заселені всі Нижчі світи. Себастьян прислухався лише до себе, будував стратегії, розігрував шахові партії, твердо знаючи, що пішаку ніколи не стати королем, і забуваючи, що пішак може стати ферзем і поставити королю мат.

Коли Себастьян дізнався про те, що охоронці закривають свій світ, він ні на мить не задумався про те, щоб повернутися. Нудьга, нудьга… Що доброго бути замкненим там, де все вже відомо, де все вже набридло, де можна зіткнутися лише з претензіями колишніх «подруг». Особливо, якщо одна з цих подруг стала настільки впливовою­, що змогла підкорити собі всіх охоронців і кинула Себастьяну виклик цією ізоляцією. Вона ніколи не була його суперницею в іграх. Вона сердилась і не хотіла грати за його правилами. Вона не розуміла Себастьяна, його гонитву за новизною. Себастьян не дозволив їй залякати себе, повернути, прив'язати до себе. Себастьян не маріонетка, ніхто не зможе розпоряджатися ним! Він вибрав свій шлях, він не зробив того, чого від нього чекала Арчхаїл. Він готовий був залишитися в цьому світі і пізнавати його, поки не набридне, а потім... Як знати, можливо, він знайшов би шлях у якийсь інший світ?

Васельс починав дратувати. Він теж хотів прив'язати до себе. Себастьян був у сказі. Хтось диктував йому умови. Настав час показати цьому юнакові, що Себастьян сам собі господар і ніколи не належатиме комусь і те, що він усе ще з Васельсом — подарунок, короткочасний подарунок­. Себастьян порівнював себе із вітром, вітер не можна посадити під замок.

Себастьян пішов, нічого не пояснивши. Він не відповів на запитання Васельса, не сказав куди йде і коли повернеться. Себастьян вважав, що може робити, що захоче і не повинен звітувати­. Єдине, що він помітив, це незадоволення Обіли і застереження в її погляді. Це служниця подобалася Себастьяну. Йому завжди здавалося, що в тихій, небалакучій і практично непомітній жінці ховається якась таємниця. Можливо він ще спробує її розгадати. Якщо захоче...

Себастьян мало пам'ятав, як провів майже тиждень. Він не пам'ятав вир тіл, з якими займався сексом, не пам'ятав, які казки їм розповідав. Але одного разу, прокинувшись вранці, відчув нудьгу. Оголені тіла не викликали бажання, лише огиду, наркотики перестали дарувати забуття. Чомусь згадався Васельс. Себастьян подумав, що, можливо, зможе зіграти в нову гру. Спробує бути вірним, відчути спокій.

Себастьян повернувся, але все змінилося. Він спізнився…

— Краще б ви не поверталися, Майстере, — прошепотіла Обіла.

Якби тоді Себастьян прислухався до жінки…

Васельс усміхався. Спочатку, Себастьян не відчув каверзи. Він був задоволений собою. Він зміг довести Васельсу, що треба радіти, коли він приходить і не витрачати сили на ревнощі та сльози.

- Тебе довго не було, - зауважив Васельс, пропонуючи Себастьяну келих з його улюбленим коктейлем. - Гарно провів час?

— Погано пам'ятаю, — ліниво відмахнувся Себастьян.

Васельс рипнув зубами. Що ж, Себастьян знав, як ­заспокоїти Васельса. Він підійшов до юнака і притяг до себе.

- Від тебе несе похіттю, - скривився Васельс, відсторонюючись.

— Вибач, не встиг відмитися, — посміхнувся Себастьян. — Уяви, що кохатимешся з кількома десятками чоловіків і жінок у моєму обличчі.

- Кохання?! Ти знаєш, що означає це слово?

— Ну, давай не будемо лаятися. Ти маєш бути щасливим, що я повернувся.

— Маю?! Я не твій песик, щоб радіти поверненню господаря! Я маю душу, яку ти розтоптав! Краще б ти ніколи не з'являвся у моєму житті! Але, я обіцяю, що ти відчуєш усе те, що відчував я!

Себастьян насупився. Васельс ніколи не розмовляв з ним у подібному тоні. Він спробував підвестися, але його тіло ніби приросло до крісла.

- Що ти зробив зі мною?

— Позбавив тебе волі, — мстиво усміхнувся Васельс.

— Це цікаво, — Себастьян досі сподівався, що це чергова гра. — Ти збираєшся скористатися моїм безпорадним ­станом, бешкетник?

— Тобі треба було краще вибирати фігури для своїх ігор, — холодно відповів Васельс.