Частина друга: Дев’ята. Глава 1

Дев'ята дивилася на натовп, що біснувався, за стіною, і не могла повірити, що у них все вийшло - вони у Верхньому світі. Дев’ята міцно тримала Себастьяна за руку, побоюючись, що зараз прокинеться і все це виявиться черговим сном.

Дев'ята скаржилася Себастьяну, що погано спить. Насправді, вона взагалі майже не спала. Сни приносили лише тугу та безсилля. Дев'ята переживала відчуття, яких не було, бачила життя, яких не пам'ятала, та образи, які лякали та вселяли порожні надії.

Коли Дев'ята опам'яталася в Нижньому світі, без пам'яті, навіть без імені, вона була налякана, слабка, не знала, куди їй йти. Життя в цьому жорстокому світі загартувало її, змусило відгородитися від того, що мучило і з'їдало зсередини.

Дев’ята пам'ятала перший сон про Себастьяна, тоді вона ще не знала його ім’я. Дев’ята так чітко побачила цього чоловіка! Підсвідомість стверджувала, що порятунок у ньому. Тоді Дев'ята зрозуміла, що має знайти чоловіка за всяку ціну.

Скільки днів дівчина блукала Нижнім світом у спробах згадати хоч що-небудь. Вона рано лягала спати, сподіваючись побачити підказку. Сни заполонили її, Дев'ятій здавалося - ще трохи і вона збожеволіє. Кожен раз їй снився Себастьян. І одного разу Дев’ятій наснилися його татуювання… Це був удар! Чоловік із срібними татуюваннями міг жити лише у Верхньому світі. Щодня Дев'ята приходила до Стіни, у розпачі била по ній кулаками, кричала, але стіна була байдужа до неї.

Тоді Дев'ята вирішила виключити сни. Вона спала по кілька годин на добу лише для того, щоб організм міг відновитися. Вона купила датчик, не надто сподіваючись на успіх, але відчайдушно вірячи. Стоячи перед дзеркалом Дев’ята щоразу змінювала зовнішність, приміряла ілюзії. Вона шукала себе в цих ілюзіях, шукала чоловіка, який був їй необхідний. Дев'ята ходила ринками і скуповувала старий одяг, прислухаючись до підсвідомості. Вона зібрала цілий гардероб і могла годинами перебирати речі, намагаючись згадати хоч щось.

Пообіцявши собі, що не залишить пошуків, Дев'ята щодня ходила до клубу Моріса. З кожним днем, який вона проживала у боротьбі за місце під сонцем, надія танула. Почувши спів Себастьяна Дев'ята спочатку не могла повірити в те, що це сталося насправді, вона намагалася переконати себе, що, можливо, сама створила ілюзію... Коли Дев’ята побігла слідом і побачила Себастьяна під дощем, то ледве стрималася, щоб не підбігти, не кинутися йому на шию, не почати розповідати­, як чекала на нього. Цей світ навчив її обережності. Дев'ята стрималася, заспокоїлася: «Все ще буде! Головне, що він з’явився!»

Всю ніч, поки Себастьян спав у її ліжку, Дев'ята не відходила від нього, вона вивчала чоловіка, дивилася на такі знайомі риси... Підсвідомість підказувала, яким Себастьян має бути, як він повинен говорити, як поводитись… Але щось було не так.

Себастьян змінився. Він був зламаний, так само, як і Дев'ята. Він не мав пам'яті про себе. Що ж, Дев'ята була готова поділитися з ним спогадами, сподіваючись, що в Себастьяні живуть спогади про неї. Лише разом вони могли вижити у цьому світі та згадати все…

Себастьян повів її по вулиці. Дев'ята ніби ­опинилася в іншому світі, що було майже правдою. Будинки, повз які вони проходили, були різноманітні, освітлені вогнями. Вони здавалися просто казковими, переливались усіма кольорами веселки.

- Не вір своїм очам , - промовив Себастьян. - Все це ілюзії. Під усім цим розмаїттям та красою такі самі руїни, як і в Нижньому світі.

- Принаймні вони радують око.

- Боюся, що мій дім розчарує тебе. Я не люблю ілюзій.

На вулицях було пусто. Незвичний спокій, такий відмінний від метушні життя Нижнього світу.

Дев'ята одразу впізнала будинок Себастьяна. Він справді був не таким, як усі інші. Ворожий особняк з темними вікнами. У ньому відчувалося щось безнадійне. Серце Дев'ятої стиснулося. Себастьян впустив її в будинок, ворм зустрів їх попискування.

- Ласкаво просимо! - промовив Себастьян. - Вибач, не підготувався. Я не маю жіночого одягу.

- Нічого, сподіваюся, що зможу щось роздобути, - усміхнулася Дев'ята. - Мені можна стати собою, чи не варто?

- Мій ворм обмежений у можливостях. Я не хочу, щоб він став моїм господарем. У будинку безпечно, тож можеш стати собою. Але думаю, іншим копіям ворма не сподобається, що Цифрова розгулює ­по Верхньому світу. Так як я ще не зустрічався з подібним, не знаю, що може статися. Потрібно бути обережними.

Себастьян метушився, вмикав світло по будинку. Він нервував.

- Ти голодна? Втомилася? Може, хочеш спати, чи прийняти ванну?

Дев'ята рішуче підійшла до Себастьяна, привертаючи його увагу. Вона взяла його за руки і зазирнула в срібні очі.

- У нас вийшло. Все буде добре.

Вона потяглася до Себастьяна, знайшла його губи, енергія запульсувала довкола, змітаючи на своєму шляху перешкоди останніх годин, днів, тижнів... Коли дівчина відірвалася від Себастьяна, то відчула ­всередині силу та впевненість. Дев'ята бачила, що Себастьян теж це відчуває - його очі світилися так, як у її снах…

Їжа була дивна, явно синтетична. Трохи поколупавшись у тарілці, Дев'ята відчула ­втому. Себастьян відвів її до кімнати і залишив відпочивати:

- Всі розмови завтра. Сьогодні я не маю думок, щоб розмовляти. Ніби вати в голову напхали.