Глава 5

Блазень прокинувся і не відразу зрозумів, де перебуває. Хтось ніжно гладив його по руці. Блазень усміхнувся: «Звичайно, я у Колібрі». Як тільки це спало йому на думку, Блазень згадав усі події вчорашнього дня. «Я ж у Нижньому світі, у гостях у Обіли!»

Блазень розплющив очі. Поруч із ним у ліжку сиділа дівчина з чарівними ямочками на щоках. Вона завзято глянула на Блазня і пробігла пальчиками по його грудях.

- Кому я сказала, щоб до мого гостя не наближалися?! — пролунав різкий окрик.

Дівчина зістрибнула з ліжка, Блазень обернувся і побачив сердиту Обілу з підносом.

- Дев'ята, ну ж ми ніколи не бачили Срібного, - жалібно простягла дівчина.

- І більше не побачите, якщо будете такі нахабні.

Дівчина смиренно вийшла з кімнати.

- Неможливо на секунду відвернутися! - пробуркотіла Обіла і замкнула двері.

- Вона нічого не зробила, - Блазень вирішив заступитися за дівчину.

Обіла зупинилася, і з посмішкою підняла брову. Блазню стало незатишно під цим поглядом. Ця жінка знала щось, чого не знав він. А ще Блазень тільки зараз зрозумів, що не пам'ятає, як роздягався вчора...

- Я вирішила, що без одягу вам буде зручніше спати, майстер, - глузливо промовила Обіла, спостерігаючи за збентеженням Блазня.

Він знову глянув на неї, але вже уважніше. Вчора Обіла здавалася стриманою, обережною, наче Блазень був диким звіром, якого треба приручити, а сьогодні атмосфера змінилася. «І чому дівчина назвала її Дев'ятою?»

- Коли я не сплю, то соромлюся незнайомих людей. Так може вийдеш, або хоча б відвернешся, щоб я одягнувся?!

Здається, Обіла боялася залишати Блазня одного в кімнаті - жінка відвернулася. Блазень швидко одягнувся, і приступив до сніданку: уже знайомий хліб, вершкове масло, сир, ковбаса та якийсь трав'яний відвар.

Обіла сиділа в кріслі, чекаючи, поки Блазень поїсть. Йому було незатишно під цим наглядом, тому Блазень відставив підніс і подивився на Обілу.

- Скажи мені, чи це бордель? — Блазень не знав з чого почати, тож запитав те, про що думав із самого вечора.

Обіла голосно розреготалася:

- Ні. Я подібним не займаюся.

- Тоді…?

- Назвемо це охоронною агенцією, - подумавши, відповіла Обіла.

- Давно ти нею заправляєш?

Обіла підперла підборіддя кулаком і пронизливо подивилася ­на Блазня. Чоловік не знав, як реагувати на цей погляд.

- Давайте залишимо моє життя в Нижньому світі на потім. Зараз я б не хотіла, щоб наша розмова зайшла в глухий кут. До того ж ви у мене в гостях. Тому питання ставитиму я. Звідки у вас цей шрам?

Блазень не очікував такого питання. Ніхто в його світі про це не питав, навіть Колібрі. Гнів та внутрішнє відчуття переваги над жінкою з Нижнього світу почали прориватися назовні: «Та як вона сміє? Вирішила, що прихистила мене, як песика з вулиці і може глузувати з моєї вади?!»

- Я не пам'ятаю, — відповів Блазень, провівши по шраму пальцем. – А чому ти не маєш цифри на шиї? Я думав, вони є у всіх у Нижньому світі.

- У всіх, - посміхнулася Обіла. - Вибачте, я не хотіла зачепити вас, звернувши увагу на недоліки. Моя мета була іншою… Вважаю, нам буде набагато легше спілкуватися, якщо ми розкриємо карти. Отже… Вчора я не сподівалася, що ви впізнаєте мене…

- Я й сам не знаю, як це сталося, — похитав головою Блазень.

- Але якщо вчора вийшло, то й сьогодні може вийти...

Розмова була дуже дивною. Блазень не розумів, що має на увазі Обіла.

Жінка ­піднялася з крісла і відчинила дверцята шафки.

- Я думаю, для початку вам треба чогось випити, — промовила ­Обіла, витягаючи келихи, пляшку з жовтуватою рідиною і коробку. — Та й мені...

Тремтячою рукою Обіла піднесла келих Блазню. Він понюхав його вміст і зробив ковток.

- Це… віскі?

- Справжній віскі. Я так розумію, не такий, як у Верхньому ­світі? 

- Я все більше запевняюсь у тому, що у Верхньому світі все не таке.

- Ну, дещо буває схожим, — усміхнулася Обіла.

Вона так і не сіла у крісло. Натомість жінка встала напроти Блазня, привертаючи його увагу. Обіла провела рукою за вухом і стала... білошкірою дівчиною з темним волоссям, забраним у хвіст. То була дівчина з його сну! На ній була чорна майка та шкіряні штани, заправлені в черевики, на шиї цифра дев'ять. Зелені очі неспокійно стежили за Блазнем.

- Будь ласка, скажи що-небудь! - не витримала дівчина.

- Душенько, як ти могла обрати собі такий малопривабливий ­образ?!

Дівчина щасливо засміялася, з її очей потекли сльози, і вона буквально кинулася в обійми Блазня. Чоловік ніяк не очікував нічого подібного. Він нерішуче обійняв дівчину і заспокійливо погладив її по спині.

- Ти не уявляєш, як я боялася, що ти мене не впізнаєш ­, - ридала дівчина. - Але я не випустила б тебе, доки не побачила б проблиск впізнавання.