Глава 4

Моріс мав рацію - у залі не було вільного місця. Було душно, разило запахом немитих тіл і дешевими духами. Всі люди дивилися на Блазня, хтось - роззявивши рота, хтось - недовірливо і зло.

Блазень розповів про ворма, про те, як люди створюють власні світи і не хочуть бачити реальності. Коли він видихнувся, то обвів очима ­людей, які зібралися подивитися на нього, наче на цікаву тваринку. Блазню захотілося зробити щось таке, що здивувало б їх, щось таке, чого вони не чекають. Чомусь згадалася дівчина, та — зі сну. Вона дивилася на нього, в її очах було очікування. Блазень знав: він повинен зробити те, що сподобалося б цій дівчині. Звідкись зсередини піднялася хвиля веселощів, Блазень посміхнувся і... заспівав:

З тобою ми пов'язані навічно,

Я твій мучитель, вічний бранець твій.

Втрачаю я себе, втрачаю остаточно,

Готовий вже зірватися за межу.

Я знаю, що тобі зі мною часом складно,

Образа на губах - отруєне вино.

Не вір моїм словам, у них все хибно,

Хотів би я піти — пішов би вже давно.

Повір, ніколи спокій твій я не порушу -

Мої вуста зімкне нестерпна стужа.

Ніхто крім тебе не читає мою душу,

Ніхто крім тебе не врятує вже її.

Весь час я прикидавсь, що ти мені байдужа

Я знаю, що нестерпним був.

За це карає вічна тужа, але її я заслужив...

Блазень не знав, звідки до нього прийшли слова пісні. Але в його голові весь час був образ дівчини зі сну. «Може, то вона колись співала цю пісню? Можливо, хтось у цій залі знає її? Раптом зараз люди подивляться на мене якось інакше, не як на дивину. Раптом хтось із них згадає мене?!» Блазень доспівав, і оглянув зал - дива не сталося.

…У залі сиділа літня чорношкіра жінка. Вона приходила до цього клубу щодня. Цілий вечір сиділа в кутку, не дивлячись на сцену. Здавалося, що її анітрохи не цікавить програма. Моріс вважав її дивною. Але платила вона справно, і не викликала жодних нарікань. Можливо, їй просто більше не було куди піти...

Але сьогодні все було інакше... Щойно Блазень заспівав, жінка ­підняла голову, в її очах загорівся вогонь. Якби Моріс побачив її зараз, то одразу впізнав би одну з найвпливовіших та найнебезпечніших жінок нижнього світу…

Блазень закінчив виступ. Здавалося, публіці більше ­сподобався його спів, ніж розповідь про Верхній світ. Моріс мав рацію - всі вважали це розіграшом. Блазень спустився зі сцени і вийшов на вулицю. Починався дощ. Блазень підняв обличчя до неба, важкі краплі падали на обличчя, стікаючи подібно до сліз. Він не знав, що робити далі. Блазень не хотів повертатись у Верхній світ, але і цей світ був чужим. «Може піти, обміняти свій годинник на дозу токсі і забутися?» - прийшла «геніальна» ідея.

- Майстер?

Блазень повільно обернувся. Дощ заважав розглянути того, хто стояв за кілька кроків від нього. Блазень струсив краплі, і перед ним проявилась літня темношкіра жінка... У голові спалахнув спогад: старовинний особняк, усміхнений чоловік - Блазень його кохає, і стара служниця, яка завжди, наче тінь десь поруч.

- Обіла?

Жінка схилила голову. Блазень нічого не міг зрозуміти. «Звідки цей спалах пам'яті? Як ця жінка тут опинилася? Щось тут неправильно, але що саме?»

— Вам є де переночувати?

Жінка говорила обережно, ніби побоюючись злякати блазня.

— Ти був чудовий, брате! — на вулицю вискочив Моріс.

Поглянувши на чорношкіру жінку, він завмер. Блазень міг би присягнути, що спочатку на обличчі Моріса було здивування, яке перейшло у неприємне впізнання.

- Я зустрів стару знайому, - пояснив Блазень.

- Вона?!

- Я так розумію, виступ закінчився? - спитала жінка­.

Моріс кивнув головою.

- Якщо Майстер не проти, я могла б надати йому ночівлю.

Обіла схилила голову і пішла вулицею. Блазень поспішив за нею, побоюючись, що втратить жінку в метушні нижнього світу.

- Будь обережний, - Моріс схопив Блазня за лікоть. - Ця жінка небезпечна!

Блазень лише коротко кивнув і побіг за Обілою. Моріс стояв під дощем і, насупившись, дивився, поки дивна пара не зникла в темряві.

Обіла йшла повільно, іноді оберталася, перевіряючи, чи йде за нею Блазень. Наче він міг її покинути! Ця жінка була ниткою в незвідане, можливо, вона була тим, на кого він чекав весь цей час... Можливо, вона допоможе Блазню повернути спогади.

Обіла привела його до звичайного, нічим не примітного ­будинку. Блазень насторожено озирнувся. Надворі майже не було людей. «Що мав на увазі Моріс, говорячи, що Обіла небезпечна?» Блазень ще раз глянув на жінку, яка зупинилася біля дверей і чекала на Блазня, даючи йому час на роздуми. Він не знав чому, але ця жінка викликала довіру. Залишивши сумніви, Блазень увійшов у відчинені двері.