Глава 3

…Блазень був весь у крові. Тілом дедалі більше опановувала слабкість. Над ним нахилилася дівчина, на її обличчі була тривога. Дівчина весь час повторювала:

- Не йди! Не залишай мене!

Дівчина плакала, гладила Блазня по обличчю, розмазуючи кров.

Потім якісь люди підняли Блазня та схопили дівчину. Їх вели в різні боки. Дівчина весь час озиралася на Блазня. В її очах був розпач.

- Знайди мене! Знайди мене!...

Її обличчя заполонило собою простір, її крик стояв у вухах:

— Ти маєш згадати!...

Блазень сів у ліжку, серце стукотіло. «Хто ця дівчина? Що я побачив? Це був спогад?»

Раптом Блазень зрозумів, що не зможе жити так, як раніше: «Я прийшов до кінця шляху і треба обирати, куди йти далі. Не можна більше пливти за течією. Що мені обрати? Нове життя, нову ілюзію, чи залишитися з тим, що маю? А що я маю, власне кажучи? Мотлох, який залишився невідомо від кого, ілюзію життя, очікування появи спогадів? Що я зробив, щоб щось згадати? Лише нию і всіх дратую, вдаючи, що я тут чужий».

Блазень зрозумів, що він сам — шрам на ідеальному просторі ілюзії. Нікому не подобаються шрами! Ще трохи, і цей світ поглине його. Блазень чинив опір, тримався скільки міг.

«Єдине місце, де я не був. Єдине місце, яке непідвладне ілюзії, принаймні так кажуть. Чекай на мене нижній світ, я вже йду!»

Починало сутеніти. Блазень йшов до Стіни. Чорний плащ майорів на вітру, циліндр, який був насунутий на чоло, приховував обличчя, рукавички скривали руки, срібний годинник на ланцюжку відраховував секунди. «Як мене зустріне нижній світ? Час подивитися на нього ближче і самому зрозуміти, який він».

Легка бриж пробігла по поверхні Стіни. Блазень торкнувся її долонями - Стіна прогнулась. Блазень відчув біль у долонях, стало важко дихати, ноги раптово стали немов ватні. Стіна не хотіла пропускати.

- Я - Блазень! - прокричав він.

Почувся писк, з'явився вільний простір. Як просто! Блазень зробив крок - біль минув. Стіна зімкнулася за ним.

Блазень впевнено рушив уперед. Він ішов вулицею з застарілими ­халупами. Тут ніхто не мешкав. Напевно, мало охочих жити біля стіни, спостерігати, як люди живуть на тому боці.

Все далі відходячи від Стіни, Блазень чув наростаючий шум. Пройшовши ще кілька кроків­, він опинився на жвавій вулиці. Над головою було ціле павутиння з дротів, що тяглося над вулицями, обплутувало старі будинки.

— Гей, дядьку, хочеш чогось незвичного?

Блазень обернувся. Біля будинку в тіні стояла дівчина. Побачивши, що на неї звернули увагу, дівчина вийшла з тіні і струснула ­головою. В її обличчі було щось звіряче: котячі очі­, дивні брови, але найголовніше - це маленькі ріжки, що стирчали з рудої шевелюри, схожої на гриву, і копитця, що виглядали з-під плаща.

— У мене все справжнє, — повідомила дівчина. — Усе своє, жодних ілюзій.

Блазень поспішив геть.

— Якщо хочеш ближче познайомитися з представницями ­стародавньої... цивілізації, приходь до будинку мадам Кло-Кло! — гукнула дівчина.

«Це не ілюзія?! Як таке можливо?! – Блазень був приголомшений. - Ворм може створити будь-яку істоту, але щоб ця істота існувала насправді?! До того ж, у нижньому світі немає ворма. Адже так?».

На вулицях було багатолюдно та галасливо. Люди були одягнені хто у що, деякі і взагалі без одягу. До Блазня ­доносилися дивні запахи їжі, пахощів, нечистот. На кожному кроці стояли зазивали, пропонуючи все, що тільки могло спасти на думку. Від усього цього у Блазня закружляла голова.

У верхньому світі він був фріком, а тут ніхто не звертав на нього уваги. Люди просто пробігали повз, не удостоївши його навіть поглядом.

Блазня грубо штовхнули.

— Дивись, куди йдеш! — заревів чоловік у шкіряному жилеті та облягаючих штанах.

Блазень роздивився на його шиї татуювання - цифру три.

— Чому витріщився?! Може, хочеш токсі?

Блазень не зрозумів, що йому пропонують, але судячи з того, як чоловык схилився до нього і знизив голос, це було щось незаконне.

Блазень похитав головою, відмовляючись.

Він не знав місцевих законів, не знав, хто керує нижнім світом і чи тут взагалі є влада… Блазень звернув увагу на двох чоловіків неподалік. Вони довго і жваво торгувалися, потім один передав іншому пляшку з якоюсь рідиною, а в обмін отримав пакет із їжею. «Ну, що ж, натуральний обмін у всій своїй красі. Принаймні все зрозуміло».

Блазень відійшов убік, сховався в тіні будинку. Йому треба було перепочити, адаптуватися, зрозуміти куди йти і що робити.

- Новенький?

Блазень озирнувся, намагаючись зрозуміти, звідки пролунав голос. У темряві клубочився дим. Блазень відчув запах тютюну. Далі ­з'явилася посмішка та очі. На світ вийшов чорношкірий хлопець і задоволено посміхнувся.

- Це так помітно?

Блазень здався. Йому треба було поговорити хоч із кимось. А цей хлопець нічого поки що не пропонував і відверто посміхався.