Частина перша. Блазень. Глава 1

Цей світ схожий на мертвого звіра, а люди, наче блохи, висмоктують із нього останні соки. Світ після війни… Ось тільки ніхто не знає про яку війну йдеться. Точніше, ніхто не пам'ятає. Усі пам'ятають лише те, що відбувалося після неї. Іноді одні люди зникають, з'являються нові. Нікого це не турбує. Ніхто не ставить запитань. Я - один з них...

Життя моє — повторення того самого дня. День починається ­з того, що я дивлюся на себе в дзеркало, намагаюся зрозуміти, хто ж я. Проводжу пальцями по рубці на щоці. Звідки він у мене? Поранення, отримане у битві? Наношу грим - нікому не подобаються шрами. У нашому світі є технології, які можуть повністю змінити зовнішність, позбавити мене сліду минулого. Але це єдине, що пов'язує мене з ним. Я хочу згадати. Я живу в очікуванні того, хто витягне мене з цього забуття… Кличте мене — Блазень…

— До вас відвідувач, — доповів електронний дворецький.

Блазень дописував сторінку свого щоденника.

Він вирішив записувати всі свої думки, події, що відбувалися довкола, щоб не втратити себе. Багато хто прокидався вранці і абсолютно не пам'ятав, що з ними сталося напередодні, тиждень, місяць тому… Деякі втрачали себе, божеволіли. Більшість упокорилася з цим життям і просто не хотіла нічого пам'ятати. Блазень не змирився.

- Хто?

- Базільс.

- Впускай, - розпорядився Блазень.

Він закрив щоденник, сховав його до сейфа.

Блазня вважали дивним­. Навіщо потрібен папір, якщо можна надиктувати все, що завгодно на ворм. Він найкращий помічник, особистий секретар, дворецький, домоправитель, книга, музика, фільм... та все що завгодно, залежно від потреб власника. Але Блазень не довіряв цьому диву техніки. Він вважав, що штучний інтелект не може бути розумнішим за свого творця, тому доручав своєму ворму лише прості завдання. Блазень завжди з підозрою ставився до будь-яких технічних нововведень. Як можна жити в умираючому світі і мати такі величезні можливості?! Можливо, Блазня вважали параноїком, але він був упевнений, що ворм стежить за ним, стежить за всіма, чекає на щось. Як можна довіряти цьому пристрою? Раптом він зітре все, що пише Блазень? Та ні, папір надійніший.

Блазень вийшов у вітальню, налив у дві склянки віскі і почав чекати на відвідувача із задоволенням розглядаючи інтер'єр кімнати.

Блазень не любив модні нині розумні будинки. Чомусь на нього наводили паніку прозорі стіни, хромовані меблі - трансформери, двері, які відчинялися і зачинялися ­силою думки. Усі ці розумні будинки нагадували в'язницю.

Блазень збирав антикваріат, все те, що інші викидали. Його будинок був схожий на крамницю старовин, але Блазень відчував себе в ньому комфортно. Він із любов'ю глянув на масивне крісло, в якому так добре думалося пізніми вечорами. А ці скульптури, нехай у них і не вистачало деяких частин, але саме це робило їх особливими, залишало місце фантазії. Картини - всі справжні, жодних голограм. Блазню подобався їх запах фарби, пилу, старовини. Книги в пошарпаних палітурках, акуратно розставлені в шафі; важкі штори на вікнах, які відокремлювали Блазня від навколишнього світу. Все в цьому будинку ретельно підбиралося. Блазень ніби відновлював свою особистість по крихтах, створюючи власний світ.

— Коли ти припиниш свої дивацтва? - з порога почав Базільс. — Я трохи не зомлів, поки дійшов до цієї кімнати. Як можна жити на звалищі? Налаштуй свій ворм, нехай створить дівчат, які приберуться тут.

— Мені не потрібні ілюзорні дівчата, — Блазень вже звик ­до його нападків і не звертав на них уваги.

— Ти не розумієш від чого відмовляєшся. Пара датчиків, і все ілюзорне стає реальним.

— Оце мене й лякає. Так я бодай знаю, що справжнє, а що ні.

Усі будинки в окрузі здавалися фантастичними. Господарі могли міняти їх хоч щодня. Фасад, інтер'єр, все, що завгодно можна було змінити за допомогою ворма. Але під усім цим ховалися руїни.

Коли Блазень опритомнів у цьому світі, ворм послужливо запропонував йому створити ілюзію. Блазень оцінив реальність і відмовився від послуг ворма. Все ілюзорне дратувало наро­читою новизною та відсутністю вад...

«Який сенс створювати ілюзію старої речі? Їх і так кругом у надлишку. Ніхто не може бути впевненим, що все навколишнє реальне. А якщо ми всі живемо в ілюзії? - але Блазень намагався відгородитись від подібних думок. - Ілюзія має бути радіснішою»…

— Ти прийшов у справі, чи щоб покритикувати мій дім? — спокійно поцікавився Блазень, зручно розташовуючись у кріслі і закидаючи ноги на столик.

Базільс поставив на стіл валізку.

— Скільки він витримав? — Блазень глянув на валізку.

— Майже добу, — усміхнувся Базільс. — Все, як ти казав. Як ти міг передбачити таке? Я досі не розумію, як ти все передбачаєш?! Чому сам не береш участі в іграх?

- Мені це не потрібно. Я завжди у виграші, отримую те, чого хочу. Більшого мені не треба. А передбачення… Я просто надто добре знаю людей.

Жити в світі, що вмирає, без минулого було нудно. Люди придумали ігри… Обиралася жертва, робилися ставки, переможець отримував усе, що ставилося на кін. Зазвичай усі хотіли одержати свої спогади, емоції… Найкращий товар для людей без минулого. У того, хто програв, навпаки, відбиралася частина спогадів.