Глава 1

Як би не було прикро, але існує тільки одна емоція, яка доводить нас до конвульсій- злість. Вона виїдає всю душу і серце, вона вигризає всю совість і всі думки, вона спалює усмішку і справедливість. Вона контролює кожний рух і кожний вираз обличчя. Злість горить чорним пламенем й обвуглює нутрощі. Гнів кричить, вищить, гарчить! Злоба горланить й тобі здається, що кожен хто попадеться на очі стреться в порошок. А найгірше те, що ти хочеш щоб всі стали прахом!

Гнів я бачу в очах людей які мене оточують, ним пропитана кожна молекула повітря. Зараз злоба керує світом...

А я пам'ятаю ті часи, коли люди сміялись, раділи, співали... Діти бавились... Закохані гуляли...

Ніколи не могла подумати, що три роки кардинально  змінять суспільство. Але до мене дійшло ще дещо- люди показують всю свою гниль коли все йде не по їх правилах. Все їхнє добро- це маска.

Розплющивши очі, перша моя думка була: "Я ще досі тут. Це все не сон".

Я підійшла до вікна звідки відкривався вид на головну площу. Довго дивитись чи гуляти по ній я не могла, відразу починалось паморочитись в голові й тягнуло на рвоту. За три роки я так і не звиклась з думкою, що Кронельзас вже не той що був.

Акуратні клумби і кущі висохли і занедбались, ліхтарі, які колись яскраво світили поламали п'яниці, крамниці і комфортні ресторанчики перетворились на борделі й таверни. Вулиці, котрі були заповнені життям, зараз стали пустками.

Я відвела погляд на годинник на полиці, який показував половину шостої. Ще занадто рано, навіть кухарі не працюють.

В моєму житті не було радості, мені не вдалося в цьому аду знайти місцину, де б я змогла забутись.

Мені було гидким тут все, починаючи з своєї кімнати і закінчуюючи вулицями.

Що ж до самої кімнати, її виділили мені як персональній рабині королеви Крисанії Олексії Вікторіни, що вже робило її ненависною. На мою думку слово"кімната" не підходить цьому приміщенню, швидше всього це тюремна камера, в'язниця...

Крім незручного ліжка, подертої скрині для одягу і полиці з годинником тут нічого не було, я промовчу про стіни і підлогу, якої тут не було, тільки камінь, який, як мені здавалось, вив і молив про допомогу:"Досить! Скільки можна мурдувати все живе й не живе!"

Ось у таких роздумах пройшла ще година, після якої була змушена піти у покої королеви Крисанії.

-Ти прийшла!?- нервово констатувала "сестра",- Як мені вже огидла твоя жалюгідна морда! Чого встала? Підготуй плаття!

Я глянула на добре знайоме лице. Карі очі, акуратний ніс, аристократичні риси обличчя й пухлі губи. Весь образ доповнює густа блондиниста копна волосся. Вона зовсім не змінилась, як зовнішньо, так і характером нинішня королева залишилась гордою, цинічною, підлою, корисливою... Її негативні риси я могла б перераховувати дуже довго. Що ж до позитивних... Вона одна- вміння зберегти секрет. Як би ти їй не подобалась, твій секрет вона віднесе в могилу, правда, використає її проти тебе.

-Є особливі побажання?- спитала я.

-Образ має доповнювати гранатова підвіска.

-Так пані. 

Я зайшла у сусідню кімнату, яка була повністю заповнена одягом, взуттям, аксесуарами і ювелірними виробами.

Кожний ранок починається з одного й того самого, а саме з вибору наряду для Крисанії.

В пам'яті спливли події п'ятирічної давності.

Тринадцятирічна я з мамою гуляли в саду. У мами навіть була оранджирея за якою вона доглядала сама. Після прогулянки ми повертались коридорами в свої покої, коли на зустріч вийшла королева Флоренія з своє донькою– Крисанією. Ні одна зустріч королеви з першою фавориткою короля не закінчувалася добром. Пам'ятаю, ніби це було вчора, мама в той день себе погано почувала, тому хотіла просто вклонитися і піти, але перша леді була в прекрасному гуморі й вирішила "поговорити":

-Від коли це повіям і їхнім дітям дозволено ходити головними коридорами?

-Від тоді як "повія" добилася статусу леді!- гордо відповіла мама.

-Тобто? Про що ти говориш? Який статус леді?- шоковано затараторила королева,- леді може бути тільки одна!

-Катріні виповнилося 13, вона стала деб'ютанткою, а інших дітей крім принцеси у короля немає. В законах на цей рахунок є виключення! 

Перша леді нервово дивилася на маму. Їх німа сцена продовжувалася хвилину й мені ставало страшно. Зиркнувши на Крисанію я зрозуміла, що ситуація сестрі також не приємна. 

Ще декілька хвилин мама промовила:

-Ти привикла що все життя тобі все підносять на золотому блюді, але це не вічно. Поки ти була маленькою герцогинею так можна було вижити, але зараз ти при палаці, крім цього королева. Тут існує одне правило: "Виживає сильніший!". Шкода, що за двадцять років так нічого й не змінилося. Ти як чекала манну небесну, так її досі чекаєш. У той час, я зубами вигризала право на хороше життя собі і своїй дочці!

-Ти як була підлим шакалом, так і ним залишилася!-процідила королева.

-Такі часи– такі нрави. Виграє той, хто родився висородним, а грав як блазень!

-Ось плаття, Ваша Величносте!

-Ти довго! Покажи що вибрала!- Крисанія приклала до себе плаття,- Як би я тебе не навиділа, мушу визнати в тебе вишуканий смак. Допоможи вдягнути.

І почалась рутина із спіднім, з корсетом, із самим платтям. Коли королева сиділа за дзеркалом, а я зачісувала її до спальні зайшов король. Ми як одна встали і поклонились.

-Альфреде, щось трапилось?- занепокоїно спитала сестра.

Після її слів густі темні брови насупилися, що зробило й так не красиве лице потворним. Інколи я задумувалась, що можна знайти в такому чоловікові як він? Зовнішність? Її не було. Горбатий, переломаний в декількох місцях ніс, не викликав захоплення, а під поглядом його чорних, як смола очей, хотілось вмерти.

Що ж до характеру, то він був ще потворніший ніж зовнішність. Жорсткий, підлий, слизький, егоїстичний– це все про нього. Що ж тут говорити якщо півконтиненту під його владою, а друга половина трясеться і молиться.