Глава 4

Дивне в них відбулося знайомство, жінка з усмішкою мазнула поглядом по Соломії та, нічого не сказавши, відійшла від дверей, ніби натякаючи на запрошення.

Коли слідча увійшла до будинку, їй в ніс одразу вдарив гострий запах, і то, мабуть, зовсім не від приготування їжі.

- Випити чогось бажаєш? Чи слідчі нічого не п’ють та не їдять? – ох і пиха, нею смерділо дужче, ніж отим бридким запахом.

- Де ґримуар? – Соломія товкти воду в ступі зовсім не збиралася та одразу перейшла до справи.

- Тут. – Інна поворухнула пальцями й двері до іншої кімнати миттю відчинилися. Запах став ще їдкішим, а до нього додався ще й дим від свічок, але тепер Соломія хоч зрозуміла, звідкіля це все. Там в кімнаті відбувався якийсь ритуал, вся підлога була розкреслена крейдою, а подекуди й кров’ю, з залізних мисок теж підіймався дим, на таці лежали трави та якийсь мотлох, а в колі з темних свічок знаходилася та сама поцуплена відьомська книга. Викрадачка так і залишила її розгорнутою, навіть сюди було видно, що сторінки містили не лише надписи, а ще й малюнки.

- Я так розумію, до відділу ти зі мною не поїдеш.

Жінка коротко засміялася:

- Логічно.

- Чого тоді ти хочеш? Ти навмисно залишила свої відбитки, аби я тебе знайшла. Навіщо?

- А ти будеш нашою посередницею. – Інна налила собі якогось міцного напою та з келихом присіла на диван.

Соломія повела бровою, геть не розуміючи, що вона має на увазі.

- О, бачу, Ксеня не розповіла тобі нічого. А я ще думаю, чого ти не питаєш, як я винесла ґримуар?

- Ви – сестри?

Інна помітно здивувалася:

- А ти здогадлива. Так видно?

- У вас очі майже однакові.

- Еге ж, очі. – Інна зітхнула та перекинула келих. – Вони у нас від татуся. Ще той бабій. Я – старша зведена сестра, ще підлітком хотіла з ними познайомитись, але..., всі мої листи вміло ігнорувалися. А коли я через роки набралася сміливості та зателефонувала Ксенії, знаєш, який шлях вона мені вказала? – жінка пирхнула та поклала одну ногу на іншу.

- І тому ти вирішила помститися та викрала ґримуар, як тільки отримала сили?

- Майже так. Тільки помста мені не потрібна. Я хочу їхній будинок, хочу мешкати коло свого місця сили. Хочу те, що за правом належить тепер мені, адже саме я все успадкувала.

Соломія зрозуміла, що зараз якраз той час, коли треба запитувати про те, що її хвилює найбільше. Точніше – хто.

- До зникнення мого напарника ти теж причетна?

На обличчі Інни намалювався подив:

- А напарник мені твій нащо?

- Твоє ж місце сили – ставок? Його туди щось затягнуло. Чи хтось. – Слідча вирішила не говорити, що їй відомо про водяниць, і послухати з цього приводу Інну.

Жінка знову хитро посміхнулася, а потім почала задумливо намотувати на палець пасмо волосся:

- Знаєш? А я можу допомогти. Як хочеш, проведу ритуал і запитаю у своїх пращурів про твого друга.

- То його туди затягли твої пращури?

- Треба дивитися.

- Я хочу його повернути.

- Я ж кажу, треба дивитися.

- То дивися! – Соломії насправді складно було себе стримувати, бо емоції вирували, але заради порятунку Дмитра вона чимдуж намагалася.

- Все має свою ціну, дорогенька, – Інна надмірно завела голову, – телефонуй моїй так званій сестричці та перекажи, що часу, аби покинути дім, в них до завтра. Після обіду поїдемо до нотаріуса, маєток разом зі всією територією офіційно стане моїм.

- Сумніваюся, що за це ти повернеш ґримуар.

Жінка вкотре розсміялася:

- А навіщо він їй? Сили все одно залишаться зі мною.

- Чи тобі не спадало на думку, що Ксенія може відмовитися? Вона чудово знала, хто викрав книгу, але залучила слідство, розкриваючи чужим людям таємниці своєї родини. Не зовсім звичайні таємниці. – Соломія в голові навіть порахувала, скільки разів її дурила Ксенія, відповідаючи на запитання. Як вона вміло відіграла, що не знає Інну, коли слідча показувала світлину останньої. Жінка хотіла руками Соломії повернути ґримуар, але зникнення Дмитра все змінило.

- О, про її слухняність я подбала якраз до твого візиту. – Інна кивнула в бік кімнати, звідки все ще смерділо чимось незрозумілим. – Там кров моїх зведених братів, як хтось з тієї сімейки відмовиться передавати мені маєток, вмить вирушить на той світ.

У Соломії спиною промайнув холод, хоча, зізнатися, чогось подібного вона й очікувала від Інни. Звичайно, роль посередниці серед купи всього химерного, що вже довелось побачити, не подобалася Солі, але нехай свої сімейні проблеми вони вирішують самі, їй аби Дмитра повернути.

Слідча дістала мобільний і тільки-но Ксенія відповіла на дзвінок, переказала цілком всі побажання зведеної сестри. Соломія добре уявляла вираз обличчя жінки, бо та не могла промовити ані слова, тільки видавала якісь нерозбірливі звуки. Ксенія, напевно, не просто приголомшена, вона шокована тим, як зрештою повернулися обставини.