Глава 3

Цього разу слідча вже не телефонувала, вона примчала до маєтку пані Ксенії, наче буревій, ледь дочекавшись ранку. Господині навіть пощастило, що вона була вдома й паркан перед Соломією одразу відчинився.

- Так, а тепер швидко розповідайте, що з вашим ставком не так? І де Дмитро?! – слідча майже увірвалася до будинку, навіть не привіталась.

Очі у Ксенії збентежено збільшилися:

- Я вже казала, що…

- Годі брехати мені! Годі! Хто затягнув його туди? Відповідайте негайно!

- Не розумію, про що ви. – Жінка помітно напружилася, хоч і намагалась стійко триматися.

- Не розумієте, значить? Гаразд. Коло ставка було знайдено мобільний мого напарника, тому в мене є всі підстави вважати, що з ним, скажімо, нещасний випадок стався, – Соломія повільно наблизилася, – я зараз же викличу відповідні служби й ваш ставок ретельно обшукають.

Ксенія тільки хапала ротом повітря, не в змозі від приголомшення щось промовити. Слідча кивнула та вже було розвернулася, проте, жінка її зупинила:

- Стійте! – вона важко видихнула, – не чіпайте, будь ласка, ставок. Я розповім вам все, що мені відомо.

Соломія склала руки одна на одну:

- Я уважно слухаю.

- Це пов’язано з моєю прародичкою. Вона…, розумієте, не проста відьма, – жінка понизила тон, – нам розповідали, що її мати була водяницею.  

Слідча втомлено пустила очі під чоло, однак, швидко схаменулася, бо згадала про свій напрочуд моторошний сон і про жіноче бліде тіло, яке вона бачила під водою.

- Хто такі – ці водяниці?

- Жіночі духи води. Колись в нашій місцині протікала річка, за історіями вони в ній і жили. Нам з братами в дитинстві часто показували старі малюнки, написані ще в давнину сумішшю з білої глини та чорної сажі, на них були зображені жінки. Досить гарні жінки, але погляди – моторошні. З часом, на жаль, річка висохла, але одна з водяниць зійшлася з місцевим чоловіком і носила під серцем його дитину. Він забрав її до людського світу, побудував для них дім, створив затишок і безпеку, однак, їй складно було, вода кликала її. Тож вона попросила облаштувати для неї ставок. Кожному поколінню нашого роду заповідано дбати про нього та берегти. – Пані Ксенія зітхнула. – А тоді, власне, народилася та, чий ґримуар ви шукаєте, вона успадкувала сили своєї матері, тому її вважали особливою відьмою. Всі наступниці нашого роду, які теж успадковують ту силу, в день своєї смерті йдуть до ставка та зникають у його таємничих водах, аби оберігати своїх нащадків в обох світах.

- В яких обох світах?

Ксенія ледь помітно усміхнулася:

- Вважається, що все людське, звичайне, буденне – у нас перед очима, а потаємне, незрозуміле, загадкове й незриме – за плечима.

- Я…, – Соломія намагалася дібрати більш-менш нормальні слова, бо чути всю цю, на перший погляд, нісенітницю та зберігати рівновагу, було складно. – Нехай. Однак не розумію, то Дмитра забрала ця ваша водяниця?

Жінка знизала плечима:

- Не можу сказати напевно, проте…, ваш напарник поводив себе досить зухвало, він ображав силу нашого роду, можливо за це й поплатився.

У Соломії мороз спиною промайнув:

- Тобто, поплатився? Ви натякаєте, що він все ж – мертвий…?

- Мені шкода та з водяницями жарти погані.

Слідча глитнула й стиснула долоні:

- І що, його ніяк не врятувати? Не знаю, може існує якийсь ритуал, що здатний повернути його з того світу? Може з водяницею цією можна якось домовитися? – Соломія пригадувала все, що бачила у фільмах, відчуваючи себе геть божевільною.

- Якби ж я мала сили, то підказала б вам, мені відомо тільки з наших сімейних історій, що саме міститься в ґримуарі. Я тому і наголошувала, що його викрадення може призвести до невиправних та непередбачуваних наслідків. Книгу треба якомога швидше знайти.

Соломія повела бровою, а тоді дістала телефон та показала світлину жінки, відбиток руки якої було знайдено на ручці дверей.

- Ви знаєте, хто це? До речі, – слідча переводила погляд між світлиною та   Ксенією, – ви чимось схожі, вам так не здається?

- Хіба тільки очима. Однак я вперше бачу цю жінку. А що? Хто вона?

- Можливо підозрювана. – Соломія знову починала дратуватися, скрізь якесь замкнене коло виходить! – розкажіть тоді, хто доглядає за вашим садочком? Ставком, я так розумію, лише ви займаєтеся. А про Ігната що можете сказати? Він пильнує і ваш маєток також?

Пані Ксенія дивилася досить спантеличено:

- За садочком доглядає мій чоловік, за ставком – ми разом. А хто такий цей ваш Ігнат я уявлення не маю.

- В сенсі? Ви не знаєте вашого охоронника?

- Вперше чую. Нема в нас тут ніяких охоронників і ніколи не було.

Соломія понуро помотала головою, та вона взагалі нічого не дізналася. Зовсім! Тільки ще більше заплуталася. Слідча подякувала Ксенії та швидко попрямувала до своєї автівки, телефонуючи шляхом на роботу.

- Вдалося щось з'ясувати про цю Інну Рєпіну? Готелі перевірили?