Глава 1

Вода текла повільно… Темно-сині хвильки, ніби виконуючи чарівний танок, неупинно вабили зір. Іноді до поверхні підпливала риба, аби погрітися під теплими променями сонця, відблиски луски були схожими на спалахи маленьких блискавок, які миготіли вздовж всієї річки. Коло берегів гралися водомірки, а там, де вже трохи глибше, плавали дикі качки з маленькими пухнастими каченятами.

Соломія стояла на мосту та насолоджувалась тихим плином річки, поки її колега вирішував особисті справи. Дмитро гнівно жбурляв слова бідолашній дівчині по той бік зв’язку, хоча бідолашною її напевно й не назвеш, це ж вона залишила за дверима валізу зі всіма речами чоловіка. І все б то нічого, але його одяг жіночка вміло перетворила на шмаття.

- Навіжена! – Дмитро чимдуж гаркнув та невдоволено сховав телефон до кишені. – І що тепер мені робити?

Соломія розвернулася та махнула головою в бік маєтку:

- Працювати. Якщо пам’ятаєш, у нас виклик.

- Ой, вкрали книгу. Та вона й гроша не варта!

- Крадіжка з проникненням у житло, шановний. Ходімо вже. – Соломія пішла попереду, а насуплений Дмитро поплентався слідом.

Помітно, що ремонт в маєтку робили не так вже й давно, все виглядало ідеальним, навіть фарби не втратили своєї яскравості. Господиня чекала на порозі, огорнувшись в’язаним палантином, жінка помітно нервувала. Коли вона побачила слідчих, миттю до них вискочила.

- Добрий день! Я – Ксенія Новікова. Це я телефонувала і…, там ваші люди шукають відбитки пальців, тож я... тут…

- Ви не хвилюйтеся так. Розумію, наскільки те, що сталося, неприємно, але нам треба все ретельно з вами обговорити, аби якнайшвидше знайти злочинця.

Пані Ксенія кивнула. Жінка виглядала спантеличеною. Вона запросила слідчих до будинку, бурмочучи щось про чай.

Соломія, Дмитро та господиня розмістилися в кухні за круглим невеличким столиком. Ксенія обома руками тримала філіжанку з чаєм, ніби зігрівалися ним.

- Отже, як все відбувалося, розкажіть детально. – Соломія розгорнула свій записник, готуючись занотовувати важливі факти.

- Та… нічого й розповідати. Ми прокинулися, я хотіла спуститися, аби приготувати сніданок, але, проходячи повз дверей кімнати, де зберігалася книга, помітила, що вони відчинені. Зазирнула всередину і зрозуміла, що книги нема.

- А ви точно впевнені, що ніхто з вашої родини чи родичів не міг її забрати?

- Та ви що! Хто? Мій восьмирічний син? А чоловік – взагалі вже тиждень у відрядженні й повернеться ще нескоро. Тим паче… цю книгу не може взяти до рук абихто.

- В сенсі?

- В сенсі, що до неї доторкнутись здатна тільки людина, яка володіє таємними силами.

Цієї миті Дмитро захлинувся чаєм та закашлявся.

- Почекайте, – чоловік вгамував кашель і витер вуста, – тобто ви зараз на магію нам натякаєте?

Пані Ксенія з досить серйозним виразом обличчя кивнула. Дмитро скептично зиркнув на Соломію, він хотів щось прокоментувати, але жінка поглядом натякнула йому припнути язика.

- А в чому саме цінність цієї книги?

- О, це ґримуар моєї прародички. Вона була славетною відьмою і заповідала берегти книгу всім, хто успадковуватиме її сили.

- Тобто… ви – теж відьма? – Соломія побачила, що Дмитро ладен розреготатися, та штурхнула його ліктем.

- Ні. Поки ні. Але маю нею стати.

- То до книги ви доторкнутися теж не могли?

- Саме так. Я поки лише зберігала її.

- А до вас хтось заходив? Чи може ви розповідали комусь, скажімо, про відрядження чоловіка?

- Мої брати приходили. Вони мешкають в місті, але книга їм ні до чого, бо сили передаються лише по жіночій лінії. Ще друзі, але вони б теж не змогли взяти ґримуар до рук.

- Так, все. Я більше не можу! – Дмитро підхопився та глибоко зітхнув, – то кого за вашою думкою ми маємо тоді шукати? Чарівника?

- Дмитре, вгамуйся…, – та чоловік свою напарницю просто не чув.

- Не знаю, чи відомо вам, але слідчі теж силами не володіють, а в нас знаєте скільки справ? Реальних, складних, зі справжніми злочинами, а не казочками.

- О, це ви не розумієте! – Ксенія гучно поставила філіжанку на стіл, – книга містить небезпечні ритуали, які здатні позбавити життя! Якщо вона потрапить не до тих рук, мені навіть уявити лячно, які на всіх нас можуть чекати наслідки!

Соломія бачила, що між цими двома розпочинається буревій. Вона сховала записник до своєї сумки й також підвелася:

- Пані Ксеніє, ви телефоном казали, що двері з іншого входу теж були відчиненими, чи можемо ми знадвору все оглянути там, поки наші експерти займаються будинком?

Господиня трохи вгамувала запал:

- Так, звичайно. Я покажу вам стежу, вона прямує через садок.

Соломія перемовилась кількома словами з експертами та вже за декілька хвилин потягла Дмитра за собою, вони йшли стежкою до іншого входу маєтку. Чоловік не припиняв обурюватися: