РОЗДІЛ 2: Межа світів

     Шум міста остаточно зник, поступившись місцем глибокій, величній

тиші, яку порушувало лише тихе шелестіння невідомого листя під ногами.

Коли Ада наважилася розплющити очі, вона зрозуміла, що більше не стоїть

між книжковими стелажами.

Під її черевиками була не паркетна дошка бібліотечного залу, а волога,

вкрита м’яким смарагдовим мохом земля. Повітря тут було кришталево

чистим і дивно густим, із солодкуватим присмаком хвої та диких трав.

Навколо розпростерся древній ліс, але деревостан у ньому вражав: стовбури

сягали неймовірної товщини, а їхня кора відбивала перламутровий відблиск,

ніби була виліплена з застиглої річкової мушлі. Замість звичного неба вгорі

простяглося вечірнє небо глибокого індигового кольору, на якому одночасно

мерехтіли два місяці - один срібний, а інший блідо-золотий.

Ада зробила глибокий вдих, намагаючись опанувати трепет у грудях.

Вона все ще міцно тримала темно-синій фоліант, який тепер здавався

надзвичайно важким.

   - Вітаю на тому боці Рядка, - пролунав позаду спокійний, трохи

глухуватий голос.

Дівчина різко розвернулася. За кілька кроків від неї, спираючись на

викривлений дерев’яний ціпок, стояв високий юнак у довгому плащі кольору

нічного туману. На його плечі сидів дивний птах із пір’ям, що виблискувало

міддю, та очима, схожими на дві прозорі краплі води. На вигляд хлопець був

лише трохи старшим за неї, проте його погляд мав дивну, майже вікову

втомленість.

   - Хто ви?.. І де я? - голос Ади здригнувся, але вона змусила себе

встояти на місці, не відступаючи ні на крок.

   - Моє ім'я Люка, - відповів юнак, зробивши легкий уклін. - А це

місце - Архіваріум. Світ, що існує на звороті кожної написаної сторінки, у

кожній незавершеній думці та в кожній вигаданій історії, якій не дали життя у

твоєму світі.

   - Це… це просто ілюзія. Галюцинація від утоми, - пробурмотіла Ада,

сильніше стискаючи книжку. - Я зараз заплющу очі, порахую до трьох і

прокинуся у своїй кімнаті.

Люка трохи всміхнувся, але в його усмішці не було глузування - лише

м'яке розуміння.

   - Можеш спробувати. Але мох під твоїми ногами від цього не стане

менш реальним, як і холод цього вітру, - він вказав ціпком на книжку у її

руках. - Ти не випадково знайшла «Книгу Початку». Вона відкривається

лише тим, чия уява здатна створювати зв'язок між вимірами. Ті, хто бачать

світ лише через призму сухих фактів, просто проходять повз.

   - Але навіщо я тут? - запитала Ада, відчуваючи, як первинний

переляк повільно поступається місцем пекучій цікавості.

   - Тому що ваш світ розгубив свою магію, а наш - втрачає свою

історію, - вираз обличчя Люки став серйозним. - Подивися на ці дерева.

Вони живляться думками, словами та сюжетними лініями. Коли у вашому

світі люди перестають мріяти та шукати суть за буденністю, наш світ

охоплює Забуття. І зараз воно настає надто швидко.

  Птах на плечі юнака стривожено сплеснув крилами й видав дзвінкий,

схожий на кришталевий перелив, звук. У той самий момент далекий обрій на

заході здригнувся - там, де закінчувалася лісова смуга, простір знебарвлювався і

розпадався на сірий пил, залишаючи після себе лише порожнечу.

   - Якщо Забуття поглине Архіваріум, - тихо додав Люка, - межа

остаточно зламається. І тоді ваш світ назавжди втратить здатність відчувати

творення. Ти — той Описувач, якого чекали сторінки.

                                                                 * * *

  Люка зробив крок уперед і вказав ціпком на темно-синю книгу, яку Ада

все ще притискала до грудей, наче єдиний рятувальний круг.

   - Подивіться на папір, Адо, - тихо мовив юнак. - Тут діють інші

закони. У вашому світі слово - це лише спосіб передати інформацію. Тут

слово - це матерія. Воно може збудувати міст через прірву, а може розвіяти

ціле місто на порох.

Ада обережно розгорнула фоліант. На чистому аркуші, одразу під її

власним ім'ям, поволі проступали нові світлоносні рядки. Вони описували