Епілог. Пісня, що триває

Ніч у Аркадії була прозорою. Небо текло ріками золотого світла, і кожна течія здавалася рядком у книзі, що пишеться прямо зараз. Місто спало, але світ не мовчав: Кристал у центрі продовжував вібрувати, й його пісня проникала навіть у сни.

Лісса сиділа на східцях перед Академією. Поруч нікого не було — ні Раела, ні Каллена, ні Серінн. Вперше за багато місяців вона залишилася сама.

Її пальці ковзали по срібному персню наставника. Вона згадувала все: Браму, світи-супутники, битви, втрати, жертви. І зараз, у тиші, це відчувалося як тягар, надто великий для однієї людини.

Але водночас вона знала: саме ця пам'ять і є її силою.

— Я могла б сказати їм усе, — прошепотіла вона в ніч. — Відкрити кожен уламок, кожну жертву, яку ми зробили. Але чи маю я право? Чи не зламає це їхню нову волю?

Вітер торкнувся її волосся, немов тихий відгук на питання.

Вона згадала обличчя Раела, коли він дивився на Кристал, повне страху й жаги. Каллена — зануреного в безмежні шари тиші. Серінн — що вперше сміялася, не несучи на плечах корони. Всі вони мали нові життя, нові риси, нову свободу. І якщо відкрити їм правду повністю — вона могла б забрати це.

Лісса підвела очі до неба. Там, у золотих ріках світла, їй здалося, що сяють силуети зруйнованих світів. Вони не просили про повернення. Вони благали про продовження.

— Тоді так, — сказала вона сама собі. — Я збережу пам'ять. Але не нав’яжу її. Я буду нести цей тягар, поки вони самі не захочуть почути. Бо тільки тоді це стане їхнім вибором, а не моєю волею.

Усередині Кристал відповів лагідною хвилею. Мелодія торкнулася її серця, і вона вперше не заплакала від спогадів — а всміхнулася.

Ніч розкрилася новим звуком. Не дзвоном, не шурхотом — а початком мелодії, що ще ніколи не звучала. Лісса зрозуміла: це їхня Пісня триває. Не як завершення, а як вступ.

Світ за Брамою жив.
І вперше вона повірила: він може жити краще.

Лісса

Вона стала носієм ключів і уламків двох світів, але більше не відчувала себе лише тягарем. Вона навчилася слухати пам’ять і нести її так, щоб не розірватися. Її рішення мовчати й чекати — це не втеча, а дар: свобода іншим. І вперше вона не тікає від власної сили, а приймає її.

🔥 Раел

Він завжди був тінню, вогнем, що міг спалити і себе, і світ. У новій пам’яті він уже не воїн прокляття, а наставник, що дарує жар життя іншим. Його серце досі пам’ятає жагу битви, але тепер він відчуває інше — тепло від тих, кого він веде. І, хоч він не пам’ятає Ліссу повністю, у його очах ще тремтить відгомін: «Я бачив тебе у вогні».

🌊 Каллен

Він завжди ніс світло й спокій. Тепер він — хранитель тиші, який відчуває шари світу глибше за інших. У його руках більше немає меча, але є книги, камені, руни. Він став берегом для тих, хто втратив себе. Його пам’ять не повернулася до кінця, та в його погляді Лісса читає той самий вибір: «Я готовий віддати себе, щоб інші жили».

👑 Серінн

Вона вже не корона і не жертва. Вона знову — дівчина, смілива й уперта, та з іскрою величі, яку світ ще не осягнув. Тепер вона вчиться сміятися по-справжньому, без страху. І навіть без спогадів вона торкається Лісси так, наче пам’ятає все серцем. В її долі немає тягаря пророчих слів, але є інше: можливість вибрати самій, ким вона хоче бути.

✨ Разом вони — не уламки минулого, а початок нового. І навіть якщо ще не всі істини відкриті, вони вже створили Пісню, якої не було в жодному світі.