Глава VI. Перша зустріч

Дорога за Аркадію була довшою, ніж здавалося на карті. Кам’яні шляхи, що текли світлом пам’яті в самому місті, тут закінчувалися. Лісса йшла вузькими стежками поміж гір, де повітря пахло залізом і сухими травами. Завдання Академії здавалося простим: у прикордонному селищі люди страждали від «відлунь» — чужих спогадів, що накладалися на їхні власні й викликали страх та безум. Це траплялося дедалі частіше, і Архонти хотіли, щоб саме вона розібралася.

Але Лісса знала: ці відлуння не випадкові. Вона сама була їхнім джерелом. Ключі всередині неї відчиняли тріщини у тканині світу. І що далі вона йшла, то сильніше відчувала тиск — немов повітря тремтіло від чиєїсь присутності.

Селище зустріло її якось надто тихо. Діти не бігали, жінки ховали обличчя, а чоловіки мовчки клали руки на кам’яні двері, ніби намагаючись переконатися, що ті тримають їхні домівки від розколу. Біля криниці стояв староста, який вів її вузькими вулицями, розповідаючи уривчасто:
— Спочатку це були сни. Люди прокидалися від чужих голосів. Потім почали бачити видіння. Одні кидалися в ріку, думаючи, що горять. Інші йшли в степ і більше не поверталися…

Його слова уривалися. Але очі говорили більше: страх тут став щоденним хлібом.

Лісса зупинилася біля розбитого храму — старого місця, де колись поклонялися менталові стихії вогню. Камінь ще зберігав жар. Вона торкнулася його пальцями й побачила видіння: полум’яне поле, де бій тривав навіть після смерті. І в самому центрі — темна постать із крилами.

Вона відсмикнула руку, серце забилося сильніше.

— Хтось ще приходить сюди? — тихо спитала вона старосту.

Він кивнув.
— Є один мандрівник. Приблудний учитель. Каже, може приборкувати вогонь. Діти тягнуться до нього. Дорослі… бояться. Бо коли він говорить, полум’я слухається.

У грудях Лісси щось перевернулося. Вона не наважилася навіть подумати його ім’я, але тіло вже знало.

Вона знайшла його на узліссі, де він учив хлопчаків кидати іскри у вогнище так, щоб ті танцювали й не палили руки. Він стояв босоніж, з розкуйовдженим волоссям, у простій полотняній сорочці, засмальцьованій мандрівними шляхами. І сміявся — глибоко, вільно, так, як вона чула давно.

Раел.

У цьому світі його називали іншими словами. Учні кричали:
— Майстре Каель! Ще раз покажи, як змусити полум’я піднятись угору!

Каель. Нове ім’я. Нове життя.

Він підняв руки, і вогонь послухався. Звився вище, перетворився на тонку стрічку, що сяяла золотом, а тоді повільно спала вниз. Діти завмерли в захваті. Він лиш усміхнувся — не гордовито, а так, як людина, яка просто ділиться собою.

І тоді він побачив її.

Його очі зустріли її погляд — темні, палаючі в глибині. На мить Лісса відчула, що час зупинився. Вона знала цей погляд. Це був той самий Раел, який колись боровся поруч із нею, який був готовий віддати життя заради її й Серінн.

Але він не впізнав її.

Його брови ледь зійшлися, ніби він намагався пригадати щось, чого не міг. Він дивився на неї довше, ніж личило сторонньому. І нарешті запитав:
— Ми… зустрічалися раніше?

Лісса відчула, як їй не вистачає повітря. Всі слова, які вона берегла у серці, піднялися разом: «Так, ми воювали пліч-о-пліч», «Ти помирав у мене на руках», «Я втратила тебе, і зараз стою тут, бо пам’ятаю». Але вуста зрадили її.

— Ні, — сказала вона тихо. — Мабуть, ви плутаєте мене з кимось іншим.

Він кивнув, але його очі ще довго не відпускали її. Там світився неспокій: він щось відчув, навіть якщо пам’ять мовчала.

Діти знову затягли його в гру, і він відвернувся. Лісса стояла, стискаючи долоні, так що нігті впиналися в шкіру.

Вона зрозуміла: її друзі справді живі тут. Але цей світ переписав їх. І тепер перед нею стоїть вибір: розірвати їхній новий спокій правдою чи дозволити жити, не знаючи, ким вони були.

Її серце розривалося навпіл. Бо дивитися на нього й мовчати було нестерпно. Але сказати — означало відняти у нього цей новий світ, цю свободу.

Уночі вона довго сиділа біля селищного вогнища. Полум’я шепотіло їй знайомим голосом, і вона закрила обличчя руками.

— Ти був моєю тінню, — прошепотіла вона у темряві. — А тепер ти світло для інших. Чи маю я право забрати це в тебе?..

Вітер відповів лише тишею.

Але вона знала: це лише перша зустріч. І перше випробування.

Бо попереду чекали Каллен і Серінн.