розділ 38

Що робити зі щитом?

   – Гей, – покликав Ярослав видру.

   Вона не відреагувала. Просто застигла металева фігурка гнівно скуйовдженого звірка.

   — Гаразд, мовчи. Я все одно впевнений, що правий, — сказав Ярослав.

   Батьки мирно повернулися додому, навіть нічого не сказали про зустрінутих під час екскурсії диваків. Може, не захотіли псувати синові свято, може, не встигли вигадати, що саме треба говорити. Хто їх знає? У тому, що мати рано чи пізно висловиться, Ярослав не сумнівався. Це тато міг промовчати.

   Усі розійшлися у своїх справах. Ярен знову замкнувся у будинку-дереві. Винахідники чарівного двигуна чаклували над мотоциклом. Сан вирушила поговорити з батьком, навіщось прихопивши з собою Ладане. А Ярослав блукав містом і досить успішно вдавав, що його не хвилює, куди і за ким пішов розчарований Сато. Ось тільки дуже хотілося з кимось поговорити. Співрозмовники ж прикидалися плодом його уяви.

   Ярослав сів на підлогу, притулившись спиною до щита.

   — Миш від мене ховається. Далені теж ніби випарувався, незрозуміло чому. Менке, як партизан, сидить на Землі. Нік сказав, що він знову п'є, але я в це не вірю, надто наш борець за помірність у всьому, що може вплинути на здоров'я, був спокійний. Актор із Ніка, як із мене єкетський вищий. Отже, вислухати мене доведеться тим, хто фізично не може нікуди від мене сховатися.

   Видра мовчала. Драконів голос теж не поспішав давати безцінні поради. Але ж чують, а це головне.

   — Мені треба розібратися, — сказав Ярослав, відкинувши голову. — Знання, про які ви обидва мені говорили, напевно щось з області талантів справжніх творців, що канули в Лету. Опустимо причини, через які ці знання повинні дістатись мені, а також те, через що ви в цьому настільки впевнені. Не те, щоб мені було не цікаво, просто мені здається, що або ви брешете, або я не можу зрозуміти. Вважатимемо, що зірки так склалися.

   За спиною хтось пирхнув. Може дракон, може видра, може взагалі почулося. Перед очима ж у тоненькому промінчику світла, що пробивалося в щілину між щільними фіранками, танцювали невагомі порошинки. Таке звичне видовище. Спокійне.

   — Я знаю, ви впевнені, що думати у мене виходить не дуже добре. Не про те я думаю і не тоді. Але я подумав і зрозумів просту річ, на яку не звертав уваги. Розсіяна я людина, правда?

   Видра та дракон промовчали. Ярослав усміхнувся. Затишно сидіти, спираючись на щит. Наче так і належить.

   — Загалом, не важливо. Я зрозумів, що миш зображав при мені милицю. Примушував звертати увагу на те, що я відчував, але намагався не помічати. Неправильні складові. Тремтять від жаху складові світу, які якийсь недоумок вплів у свою експериментальну сіть. Нейме, чиї складові натягнуті до краю через те, що він втрачав сили і був здатний у будь-який момент перетворитися на такого ж недодракона, яким був Валок. Невідповідність душі і тіла гірського чудовиська, в образі якого був брат Ладане. Ну і по дрібницях. А потім я накопичив досвід і потреба в милиці відпала. Правда? Це як у байці про старого черевичка та його учня. Учень довго знімає мірки, креслить під лінійку, а виходить у нього пародія на взуття. А старий черевичник міряє тасьомкою і малює від руки і отримує чудовий результат. Я звичайно в питанні зі складовими навряд встиг стати майстром, лінійка мені все ще потрібна, але взуття за мірками я вже шити вмію. Здається так. І так, згоден, я йолоп. Мав це зрозуміти ще тоді, коли без особливих труднощів знайшов вузли, такі собі неправильності у складових світів.

   — Голову попелом посип, — пробурчав дракон. — Так буде видовищніше та достовірніше.

– Хіба що попелом, – сказав Ярослав. Якщо дракон заговорив, то він почув саме те, що хотів почути. Чи ні? — Тепер у мене є інша милиця. Щит. Але я, скільки не намагався, так і не зрозумів, у чому він може мені допомогти. Я можу за ним сховатися. Якимось чином. Навряд чи просто сісти і почекати, поки у когось там стріли закінчаться. Як сказала сама видра, проти лавини він мені не допоможе. А ще цей щит не артефакт і навіть не амулет. Складові не ті, більше схоже, що він є частиною дракона, навіть знаю якого. Просто частина дракона, без будь-яких сторонніх добавок, на кшталт гарних дрібничок із золота, хлопчаків, які вміють перетворюватися на червоно-чорне чудовисько і всього іншого, у що ці частини зазвичай вселяють. Причому дивна частина, зв'язана з найдрібніших павутинок.

   — Ну-ну, — сказав дракон.

   – Що мені з цим щитом робити? — запитав Ярослав. — Тягти з собою коли з'явиться Сато?

   — Бовдур, — сказав видра.

   — Подумай, — сказав дракон.

   Ярослав усміхнувся, така очікувана реакція на його слова, наче вони й справді не знають, до чого він додумався. Або навпаки, знають та підігрують. Сумно їм.

   — Далеко я його не віднесу, безнадійна справа, — зітхнувши, сказав хлопець. — Ось я і подумав, навіщо тягнути щит, якщо я можу будь-якої миті дотягнутися до його складових і просто перекинути на себе те, чим він є насправді? Головне з моментом не помилитися і не отримати випадково щитом по голові. А ще краще взагалі його не тягати нікуди. Не думаю, що Сато має великий вибір приміщень, куди він зможе непомітно когось привести, — Ярослав трохи помовчав, але ні дракон, ні видра давати корисних порад не захотіли. — А ще я згадав одну дурість із дитинства. У якомусь селі, де жила мамина подруга, я з одним хлопчиськом частенько втікали від дорослих і ховалися в сарайчику для сіна. Там навіть двері нормальної не було. Господар прикривав вхід шматком фанери, яку мій тато називав щитом. Щит замість дверей. Дивно, правда?

   Дракон і видра дружно мовчали, наче чекали, що він зараз щось ще скаже.

   — Через цю заміну дверям я дещо зрозумів, — сказав Ярослав, заплющивши очі, так зручніше було думати, ніщо не відволікало. – Далені казав, що я дивно спав. Мій розум примудрився потрапити в таке місце, де він не зміг мене дозватись. Я вчора спеціально питав, навіть експеримент проводив. Так ось, коли я перебуваю поруч із щитом, Далені перестає мене відчувати, наче я потрапляю в таке місце, де магія, що зв'язала нас, перестає діяти. А вона не реагує навіть на печать у моєму рідному світі. Звідси й висновок, щит якимось чином може захистити мене від магів. А якщо враховувати з чого він складається, то він найімовірніше здатний за певних умов стати чимось більшим, ніж зараз. Дуже тунель нагадує.