розділ 37

Екскурсія

Мотоцикл після тижня роботи так і не поїхав. Спроби замінити бензин магічним аналогом були визнаними неспроможними, і винахідники дружно перейшли на винахід аналога двигуна. Ярослав після чергового випробування чергового мотора, завдяки якому мотоцикл радісними стрибками проскакав по чиєму городу і розвалив сарай, що мирно стояла в центрі, запропонував свою допомогу, пообіцявши створити мотор з нуля. Винахідники відмовилися, пригадавши йому фіолетові смужки джмелів та рівне лілове забарвлення корів.

Сан все носилася з ідеєю по-тихому прирізати Сато. Іноді по кілька годин тинялася за ним слідом, кровожерно посміхалася і поплескувала долонею по рукояті меча. У того, хто бачить суть, незабаром почався нервовий тик, який переріс у страх високих дівчат. Ще Сато боявся безлюдних вулиць та темних кутів. Ярослав на його місці давно б збігав у Місто за найкращих з колись народжених власників, а цей все ще про щось думав. Навряд чи зважував усі «за» та «проти» ухваленого рішення. Швидше намагався придумати як пояснюватиметься з дочками, які здружилися з Тамі на ґрунті любові до кішок і дружиною, яка ходила дякувати Ярославу за притулок і добре ставлення. Не оцінять благого діяння.

Нік таки погодився вчитися. Привів Пашку, Максима, дівчину-екстрасенса, любительку шпалер із зайцями, якихось зовсім незнайомих особистостей і, що найдивніше, Сашку, котрий захоплено оглядав околиці. Майбутні маги нестандартної спрямованості. Про те, що буде, якщо ці маги щось намагічать на Землі, думати не хотілося. Раптом обійдеться?

Ярослав відчув себе меценатом, який заснував навчальний заклад для талановитих дітей із неблагополучних сімей, і пішов запивати це відчуття пивом.

Минуло ще кілька днів, а Сато все думав і думав. Сан запідозрила, що дружину він боїться більше, ніж її разом із мечем. Вона ж запропонувала відважити йому хорошого стусана для прискорення. Тому що його прогулянки містом дістати встигли вже всіх. Ходить, дивиться, питання безглузді ставить, від дітей сахається, на собак кричить. Ненормальний, одним словом. Ярослав ідею з стусаном схвалив і ввечері з цікавістю спостерігав за тим, як Олег, цілком випадково, ймовірно втративши керування мотоциклом, що все-таки поїхав, ганяє по полях Сато. Швидкість у дива магії та техніки була не дуже, але відірватися від переслідувача Сато не міг. Чим цей цирк закінчився, Ярослав не бачив. До нього підбіг хлопчик і сказав, що в замку чекає дядечко з помаранчевою головою.

Довелося йти, уявляючи дорогою різноманітних монстрів, що втекли з хелоуїна. А виявилося, що в замку сидить Менке. З дуже важливою новиною. Він згадав, чому сховався на Землі від родичів. Виявилося, він знав щось таке, що ці родичі дізнатися не мали. Що саме, Менке поки не згадав, натомість він був абсолютно впевнений, що драконів на Землю пускати не можна. Інакше станеться щось погане. Тому Ярослав має докласти зусиль та перекрити драконам дорогу зі свого світу на Землю. Щоб жодна крилата ящірка навіть випадково не потрапила. Адже вбити дракона насправді дуже складно, а будь-які маніпуляції зі складовими, напевно, зможе виправити якийсь старий дракон. Вони багато вміють.

Ярослав пообіцяв над цим подумати і навіть виконав обіцянку. Нічого хорошого з роздумів не вийшло. Стало зрозуміло, що пояснити світу, чим відрізняється дракон від людини нереально, з поділом на свої чужі було якось простіше.

Далі Ярослав дуже довго згадував, як можна перекрити вхід у світ. Згадав про руйнування арок, блокування, про те, що ці способи в даному випадку нікуди не годяться. Багато разів обізвав Менке нелітературними словами. Спробував згадати все, що розповідав про драконячі дороги Етль і запідозрив, що нічого розумного він не розповів. Згадав про купу книжок у бібліотеці Міста. Навіть про те, що Кіого начебто навчається у шамана, який теж може знати щось корисне, згадав.

  Єдиним, про що Ярослав зрештою не встиг вчасно згадати, виявилося його день народження. Про те, що дружина з сестрою захоплено готують якийсь сюрприз, він примудрився забути раніше, не до сюрпризів було. За що й поплатився.

— Сюрприз! — заволав життєрадісний натовп, ледве криком не зірвавши із петель двері кабінету.

Ярослав струснув головою, виганяючи з думок драконів, Землю, міжсвітові переходи, і ошелешено подивився на веселий натовп. Потім на стіл, який хтось витяг на середину кімнати і перетворив на обідній, заставивши тарілками, стравами з їжею та різними пляшками. А головне у перших рядах стояли батьки. Мама весела, у новенькій сукні. Тато якийсь прибитий. Він недовірливо косився у вікно, за яким красувалися два світила.

— Отак я й живу, — сказав Ярослав. — Одне сонце справжнє, друге мало того, що фальшиве, ще й місяцем ночами прикидається.

Тато вимучено посміхнувся.

— А ще там дракони зрідка літають. Крила їм розім'яти треба, а над містом літати цікавіше, аніж над дикою природою, — Ярослав відчув себе невдалим екскурсоводом.

Батько кивнув.

І Ярослав зрозумів, що тепер йому нічого не страшно. Перед батьками він в будь-якому разі зганьбився на повну. Адже вони, напевно, захочуть у місті побувати. А там такі особистості зустрічаються, казка, а не люди. А яка архітектура. А чистота вулиць, яку водники обіцяли ще рік тому, але в них щось там із великим амулетом не виходить.

Якщо не брати до уваги масштаби, то бардак нічим від того, що безроздільно царював у кімнаті Ярослава протягом усього його життя у батьківській квартирі, не відрізняється. Карма, чи що?

Чи погана звичка вирішувати грандіозні завдання, відкладаючи різні дрібниці на потім?

Загалом, коли Сан сказала, що Сато таки втік, Ярослав навіть зрадів.

Ярен впевнено пообіцяв щонайменше два спокійні дні. Спочатку Сато докладно розпитають, потім обдумають усе розказане. А оскільки Сато навряд чи згадає сеанс зв'язку з незрозуміло ким у виконанні Тамі, занадто довго думати не будуть. Після цього руйнівник арок піде в катакомби під містом, де, наскільки ельф знав, він ховає щось важливе, чи зброю, чи артефакт якийсь. Сато знову розпитають, придумають якийсь грандіозний план по зведенню хлопчика, що зарвався, до рівня пилу під ногами і лише потім з'являться. Щоб план реалізувати. Відразу. Не даючи часу на роздуми та сумніви.