розділ 35

Що ти зробив?

Голова Ярослава розколювалася. Причому боліти примудрялася з двох сторін. У лівій скроні біль пульсував у ритмі вальсу, а потилиця ніби вибухала від найменшого руху. Тому доводилося сидіти тихо, ворушитись поменше і терпляче чекати, коли подіє та лікувальна гидота, якою його напоїла Літель.

Навпроти Ярослава сиділа висока комісія, яка намагалася вирішити, дурень він чи прикидається? Складалася комісія з Ярена, Ніка, Літель, Сан, Ладане і Сато, котрий навіщось до них приєднався.

Ці особистості тихенько обговорювали подію, зрідка кидали на Ярослава незадоволені погляди і теж чекали на завершення лікування. Напевно, хотіли врізати по голові, але боялися, що в такому стані вона цього удару не переживе.

— То що він зробив? — запитав Нік.

— Здув мені в обличчя порошок, що присипляє, — сказав Ярен. — Я навіть нічого не встиг зрозуміти. А ось що він робив потім, на жаль, не знаю, але, як результат, я почав дотягуватися до складових, які раніше навіть не бачив.

— Ага, — голосно сказала Сан, ігноруючи прохання говорити тихіше.

— А що потім було? — спитала Ладане.

— Потім найцікавіше, — похмуро мовив ельф. — Мене наче стусаном викидає зі сну. Стан такий, легкий, наче всі мої проблеми хтось вирішив, поки я спав. Дивлюся, наді мною стоїть учень, посмішка безтурботна, погляд як у дрібного песика, довірливий такий, очікуючий.

— Ага, — знову сказала Сан.

На неї дружно подивилися з несхваленням.

— Я спитав у нього, що відбувається? Він усміхнувся ще ширше і пішов до вікна. Вигляд при цьому в нього був дивний, тож я спробував його зловити. Щоправда, нічого в мене не вийшло, а на мій крик він не звернув жодної уваги.

— Сволота! — припечатала Сан.

— Хто? — спитала Ладане.

— Чоловік твій.

— Що він зробив? — спробувала стати на захист Ярослава Ладане.

— Народився без інстинкту самозбереження, — пояснила Сан. — Вперше бачу придурка здатного проводити експерименти зі складовими мало того, що без попередніх розрахунків, так ще й без помічників, які його страхують. Хоча кому я це говорю? Ти недалеко від нього пішла.

Ладане голосно пирхнула і перевела погляд на Ярена.

— Так от, — сказав ельф, переконавшись, що дівчата закінчили свою розмову. — На крик він не відреагував. Зробив крок на підвіконня, наче це була сходинка, звідти надвір і впав у двір. І нічого ж, непорозуміння ходяче, не зламав. Приземлився, ніби встиг поріднитися з якимсь дажаном та покращити навички тіла. Коли я дійшов по стіночці до підвіконня, Ярослав стояв біля Валока і вирячався на небо. Ще й рукою над головою ворушив, ніби щось ловив. Поруч із ним стояла ця дівчинка, яка багатообіцяюча. Вона теж дивилася на щось. Стверджує, що на незадоволеного рудого кота. Що було далі, ви чудово бачили. Ярослав підійшов до Валока, щось з ним зробив і до хлопця почав повертатися людський образ. Батько, котрий проходив повз нього, цього не зрозумів, запідозрив, що його дитину образили і врізав кривднику по потилиці сокирищем, яке ніс.

— Добре хоч не сокирою, — пробурмотів Ярослав, зрозумівши, хто його так приголубив.

— Вчасно в нього сокирище тріснуло, — погодився Нік.

— Ти не хвилюйся, — усміхнулася Сан Ярославу. — За тебе вже помстилися. Дівчинка татусю свого підопічного відром ніс зламала. Крику було. Дівчинка верещить і відром розмахує. Батько репетує і кругами бігає. Ненормальний. Ти тихенько лежиш посеред двору і ні в що не втручаєшся. А поруч сидить голий хлопчик і намагається зрозуміти, куди він потрапив і що тепер робити? Своєчасно його сестра прийшла. Налякали ви хлопця. Татка він у такому божевільному вигляді просто не впізнав, пам'ятав його людиною спокійною, розважливою, не здатною на дикий крик.

— Люди змінюються, — задумливо промовив Ярослав.

— Як голова, пройшла? — запитав Нік.

— Майже, — зізнався Ярослав.

— Ну, і відмінно. Зараз ти розкажеш нам свою версію подій.

Ярослав подивився на Сато і побажав, щоб він кудись провалився. Розповідати в його присутності, що приходили єкети та обзивали заготівлею, зовсім не хотілося. А доведеться. Той, хто бачив суть, провалюватися не поспішав. Ще й усміхається. Зверхньо так, що відразу захотілося позичити у дівчинки, котра подає комусь надії, відро і спробувати зламати ніс Сато за її методикою.

— Приходили єкети, — похмуро сказав Ярослав. — Обізвали заготівлею. Заявили, що тут їм не цікаво й робити нічого. Натякнули, що над Яреном проводили якийсь ритуал і пішли.

— Ага, — сказала Сан. — Ти вирішив з'ясувати, що то за ритуал.

— Ні. Я вирішив з'ясувати, чого цим ритуалом досягли, — не погодився з дівчиною Ярослав.

— З'ясував? — зацікавився Ярен. Про ритуал він, схоже, чув уперше.

— З'ясував, — кивнув учень. — Там якісь штуки дві твої складові обвивали. На ліани схожі, тільки тваринного походження та дохлі. Я їх відірвав.

Ельф недовірливо подивився на учня.

— Складові? — мило посміхнувшись, спитала Сан.

— Дохлі ліани, — сказав Ярослав. Тепер хотілося провалитися крізь підлогу самому. Дивляться як на мавпу у зоопарку. На макаку. Розмірковують про те, чи справді вона така розумна, як кажуть, чи це просто чутки. Розгойдування на мотузці про наявність у мавпи розуму нічого не говорило.

— Ти відірвав їх, що потім сталося? — запитав Нік.

Ярен про щось задумався. Напевно про ритуали і про те, навіщо які застосовують? А головне, хто застосовує?

— Я впав у кролячу нору, довго падав, або летів, потім мене проковтнуло дзеркало, і я опинився на дні цієї нори, поряд з Яреном. Я його розбудив і вийшов із нори. За її межами було фальшиве сонце, сплячий кіт і посірілий Валок. Кота я прогнав, а Валоку додав трохи вогню з несправжнього сонця і допоміг зростися місткам. Більше нічого до ладу не пам'ятаю. Темно стало і хтось репетував.

Відвідувачі зоопарку переконалися, що мавпи розумними не бувають.