розділ 34

Відремонтувати ельфа

Виявилося, що присипляючий склад, приготовлений ельфійкою, відмінно діє на ельфів. Ярен тільки й встиг здивовано витріщитися на свого учня, а потім звалився на підлогу, як підкошений.

— Просив же я його сісти, — буркнув Ярослав, затягуючи вчителя в крісло, в якому зовсім недавно сидів замотаний у фіранку на чверть єкет. — А він не захотів. Поспішає він. Напевно, до мотоцикла.

Сонне зілля Ярослав знайшов на своєму столі. Мабуть, Ярен його там кинув після того, як приволок Сато. За що й поплатився. Акуратніше треба бути.

— І що з нами не так, пацієнте? — спитав Ярослав.

У мадаї складові ельфа виглядали звичайно. Звичайно для творця. Якщо й були якісь відмінності, то Ярослав не знав, як вони виглядають. Захотілося збігати до старого і поклянчити черговий підручник, дивуючи водника своєю запопадливістю у вивченні різних напрямів магії. Чи одного?

Ярослав покопався в книгах, які не встиг віддати, нічого цікавого не знайшов.

— Може почитати про ритуали? — спитав сам себе Ярослав. — Так. А ритуалів цих кілька мільйонів, якщо вірити Сан, і не всі вони дієві. На все життя читання вистачить. Ще треба буде десь знайти час на сортування, випробування, сон, їжу, особисте життя. А ельф весь цей час зображатиме сплячу красуню. Головне дружину не підпускати близько. Від поцілунків сплячі красені чомусь прокидаються.

Довелося знову дивитися в мадаї. Спершу на себе, потім на ельфа, потім знову на себе. Порівнювати та порівнювати. Переконуватись, що відмінностей купа, але всі вони бути наслідком якогось ритуалу не можуть.

А загалом, як виглядають наслідки ритуалу? У Дана п'явка на складових висіла, але це явно не показник.

Ярослав подумав, заплющивши очі, мало не заснув. Вчасно стрепенувся і знову почав порівнювати, відчуваючи, як поступово світ довкола починає водити хороводи з кимось і танцювати вальс.

Пульс у скронях вів відлік тактів. Один два три. Один два три.

А потім, зовсім зневірившись і задумавшись про те, як виправдовуватиметься перед злим ельфом, Ярослав помітив це. Дуже тоненькі, ледь помітні нитки, що дуже нагадують зовнішнім виглядом щупальця восьминога. Такі ж неживі. Вони вились ліанами по двох складових ельфа, старанно маскуючись і зливаючись з ними.

Доторкнутися до них не вдалося. Рука дуже знайомо пройшла крізь одну з таких складових, як крізь повітря.

— І що мені тепер робити? — спитав у складових Ярослав, ті у відповідь гордо промовчали.

Асоціації з восьминогом зовсім йому не подобалися. З іншого боку, ліани були набагато менше восьминога і напевно молодші. Робити щось потрібно було.

Чи не потрібно?

Прокинеться Ярен, розповісти йому про цю гидоту і нехай сам з нею розбирається. Якщо повірить та зможе побачити. Після цього доведеться розповісти про восьминога і про те, як намагався дізнатися про його вік. А ще про тумбочку, фокуси, невідоме ікласте літаюче звірятко, тихесенько випущене на волю у світі Перехрестя. І не забути про обіцянку знайти йому пару.

Загалом, каятися доведеться довго.

— Якщо мене не вбив восьминіг, то що зроблять якісь ліани?

— Мозок закип'ятять, — добродушно припустив голос дракона.

— Ти краще щось підказав би.

— Я підказую. Мозок закип'ятять. Перш ніж чіпати щось подібне, треба подумати про захист.

— Ах, так, захист, — не став сперечатися Ярослав.

Він повернувся у реальність. Знайшов у тумбочці нещодавно зібрану колекцію захисних амулетів і повісив усю грону на шию.

— Оригінальне рішення, — чи схвалив, чи посварив дракон.

Ярославові взагалі здалося, що він давиться сміхом. Якось підозріло він хрюкав.

— Хочеш ще щось порадити? — спитав хлопець.

— Ні. Хочу подивитись, що з цього вийде.

— Дивись.

Ярослав зітхнув. Згадати, як намагався дізнатися вік восьминога, вдалося напрочуд легко. Повторити досвід ще легше. Ліани були слизькими, як виловлена з води риба, але бити незрозумілою енергією не поспішали.

— П'явку ж я відірвав, — нагадав собі хлопець, схопився за ліани обома руками і смикнув.

Лопнули вони несподівано легко, наче тільки про це й мріяли, хльоснули уривками перед обличчям і почали розпливатися сірим туманом. Туман м'яко підштовхнув Ярослава, що шарахнувся, і він кудись почав падати. Спиною вперед, не встигаючи озирнутися. Туман поступово густішав, закриваючи огляд. Ярослав усе падав, сам собі нагадуючи Алісу, що стрибнула в кролячу нору. Потім на мить заплющив очі, труснув головою, намагаючись упорядкувати думки і відчуття, а коли їх відкрив, зрозумів, що знаходиться в знайомому дзеркальному лабіринті.

— Цікавий ефект, — задоволено прокоментував дракон. — Тебе із загальної свідомості викинуло до твоєї свідомості. Зазвичай буває навпаки.

— І що? — Запитав Ярослав, розглядаючи своє відображення. Він, звичайно, в дитинстві хотів бути джедаєм, але молодий Обі Ван із нього вийшов непереконливий. Навіть зачіска становища не рятувала.

Відображення знову розпливлося і стало звичним. Тільки з синцем на вилиці.

— Та нічого, — байдуже озвався драконів голос. — В тебе великий внутрішній світ.

— І що? — повторив запитання Ярослав.

— Ти йолоп.

— Ти мені це вже казав. Що з моїм внутрішнім світом не так?

— Все з ним добре, — сказав дракон. — Просто він великий.

— І що? — знову спитав Ярослав, відчуваючи себе не надто розумним.

— Довго сидітимеш тут? — поцікавився дракон, проігнорувавши запитання.

— А що? — трохи змінив улюблене запитання Ярослав.

— Там ельф спить. Зі слідами втручання серед складових. Вони, знаєш, тремтять і обурюються. Поруч ти валяєшся непритомний. Ось радості буде тому, хто знайде вас.

Ярослав уявив цю сцену. Особливо за участю дружини Ярена. Сцена не надихала, одразу захотілося сховатися десь і перечекати пару днів, поки ельфійка заспокоїться та вирішить, що з чоловіком усе гаразд. А то мало що вона зробить?