розділ 33

Єкети

— Ярен, що таке «Перші будинки»? — спитав Ярослав після того, як відіслав Сато, у супроводі злючої Сан та незнайомих хлопців, збирати в Місті родичів, а Дмитра, який виявився Дітром, повідомляти свого вищого, що про зброю він може забути, зате тепер має шанси отримати союзників.

Єкетів озброєних автоматами Ярослав навіть уявляти не хотів. І так зрозуміло, що нічого хорошого не вийде. У чистокровних екетів будова кисті дещо відрізняється від людської, а якщо додати сюди позамежну швидкість реакції та звичку спочатку бити, а потім дивитися когось саме бив… Або один одного перестріляють, або маги придумають щось таке, що зброя буде в руках вибухати. На бомби та інші незрозумілі йому винаходи Дітр і сам не замахувався. Мало як вони поведуться при переході через тунель? Він навіть у автоматах впевнений не був. А ще у світі, де немає печаті, бомби, мають шанси зіткнутися з чимось звичним і непомітним, з чим стикатися їм небажано. Після чого перетворяться на щось дуже цікаве, здатне рознести на шматки кілька світів відразу.

— Перші Будинки? — перепитав ельф. Зітхнув, подивився на підлогу, щось подумав. — Страшна казка та пам'ятники колишній величі, — сказав, ухваливши якесь рішення. — Кажуть, це були перші світи, які з'явилися на Гілках Розуму. Десь серед них є навіть найперший, з якого дерево почало рости. Є така казка. Колись у марних на той момент складових заблукала дивна істота, що складалася з чистої енергії. Чомусь вона не змогло вийти, чи не захотіла, можливо, вона від когось там ховалася. Так чи інакше вона так нікуди і не пішла. Незабаром їй стало нудно, і вона поділилася з деякими складовими своїм життям, і з них сплівся перший світ. Ця істота ще трохи подумала, зрозуміла, що їй не подобається бути самотньою, навіть коли є така цікава іграшка, як світ, який можна змінювати за першим бажанням, і розділила все життя, що залишилося, між складовими, що знаходилися поруч із цим світом. Так і з'явилися ті, хто змусив світ жити, а потім виростив ще один світ і ще один. Тисячі та тисячі світів, — ельф посміхнувся. — Але ж це просто казка. Її маленьким дітям розповідають. Щоправда, про те, що перші зі створених світів на даний момент майже мертві, вважають за краще не говорити.

— Чому перші світи почали руйнуватися?

— Не знаю. І ніхто не знає. Вони вмирають. З них йде дароване життя. Насправді таких світів поступово стає дедалі більше, наче дерево старіє, а садівника, який може повернути йому молодість, на робочому місці немає. Або йому це дерево більше не цікаве. Або він кудись зник не з власної волі, і повернутися не може.

— Ага, — сказав Ярослав. Якщо згадати слова Менке, то садівники справді кудись поділися. — Ельфи вміють омолоджувати дерева? — спитав Ярослав, надто вже впевнено вчитель говорив про садівника. Наче так і має бути. Це одна з основ світобудови, не менше.

— Звісно, — Ярен усміхнувся, змовно, наче таємницю відкривав. — А дерева вміють нас омолоджувати. Замкнуте коло. Нам одне без одного ніяк.

— Дивлячись якісь дерева, — сказав Ярослав.

— Так, дерева мають бути нашими, — погодився ельф. — Чужі нам не вірять і вважають за краще прожити відведений їм природою вік.

— Вільні дерева бояться втратити свою волю. Дивно якось. Хіба вони розумні?

— Свобода така штука, щоб її бажати, розумним бути не обов'язково, — впевнено відповів Ярен.

Хлопець знизав плечима. Дерева, бажаючі бути вільними Ярослав уявляв важко. Сенс у цій свободі? З місця вони все одно не зійдуть і на кривдників із гарчанням не накинуться.

***

«Відчуй себе нікчемою!»

Саме це гасло Ярославу хотілося написати на транспаранті та вручити супроводу глави єкетів. Дуже відчуття відповідні. Скільки єкети здатні прожити, не знав ніхто, дехто живе вже майже тисячоліття і вмиратиме від старості, схоже, не збирається. Зате красиво гинути в бою вони просто обожнюють, що не дає їм збільшити свою чисельність.

Визначити вік глави взагалі було неможливо, за жодними ознаками. Зовнішність, погляд, навіть манера рухатися про прожиті роки і століття дружно мовчали. Проте вони ж кричали про те, що ця істота дуже небезпечна. Можливо, небезпечніша за драконів. У нього хотілося вибачатися, просто про всяк випадок. Раптом йому щось не сподобається.

Дітр, коли йшов у рідний світ, був упевнений, що його обережний вищий спочатку довго думатиме і лише потім ухвалить якесь рішення. У сенсі вирішить, чи варто спілкуватися з такими сумнівними особистостями, які зібралися в Перехресті. А цей вищий узяв та захотів подивитися на творця, який випадково створив цілий світ. Дивина, тому що. На його пам'яті таке траплялося досить давно, і він втратив надію на те, що одного разу станеться знову. Причому від Міста, спільного творення кількох творців, він не в захваті. Життя там, бачите, обмаль.

Ось тепер дивився. Як на якийсь мікроб під мікроскопом. Крапелька цікавості, недовіра і якесь незрозуміле глузування. Наче він знав про людину, що стоїть перед ним, щось таке, чого він сам про себе не знав і навряд чи колись дізнається. Наскрізь бачив. Просто читав думки, прораховував усі пориви і в душі реготав з душевних метань.

Союзнички. Простіше було роздати їм улюблені автомати Дітра і дозволити самоубитися, скільки їм влізе. Аби трималися подалі і там же тримали свого вищого без віку.

— Непогано, — сказав вищий єкетів. Безіменна особистість, яку супровід називав то вищим, то найкращим, то першим.

Ярослав на єкет здивовано витріщився. Що він там побачив? Судячи з виразу його обличчя, нічого хорошого в творці-недоучці не було, і бути не могло.

— Шкода, але ти поки що заготівля, — без натяку на емоції продовжив єкет. — Декілька ліній уже намічено, але не більше. Так що в даний момент найкращим рішенням буде триматися від тебе якнайдалі, щоб не привертати небажаної уваги. Ти її і так привернеш, але ми надто погіршимо ситуацію. Якщо ми будемо поруч, хтось може вирішити, що цінність окремо взятого творця менша, ніж можливі у майбутньому збитки. Адже творців не настільки мало, щоб боятися втратити навіть одного єдиного. А єкетів достатньо для того, щоб нас боялися, — кивнувши, наче підтверджував, що сказав саме те, що хотів, вищий глянув у вікно. — У цьому світі окрім тебе двоє розбуджених творців. З них одного провели через ритуал відсікання, і він навряд чи зможе стати чимось більшим, ніж зараз. У другого шанси є, якщо ризикне зазирнути у темряву за межею. Але другий слабший за першого, набагато. Можливо, саме через цю силу ритуал і було проведено. Вони люблять боятися і усувати загрозу там, де її бути не могло. А ще тут є не розбуджені творці. Не знаю скільки, складно вловити, надто слабкі їхні здібності. Усі вони прокинутися вже не зможуть. Не знаю чому. Немов хтось відсік частину дару ще до народження, або він із якоїсь причини сам залишився в зародковому стані. Чогось йому не вистачило для розвитку. Може, часу? Не розумію як таке взагалі можливе. Але я про це забуду. Не з'ясовуватиму. Знаю, що так треба. Гілки кажуть, що зарано. Удачі тобі.