розділ 32

Здібності та обов'язок

Менке зник на три дні. Нік, якого Ярослав просив сходити до дракона і попросити його з'явитись у замку, так його й не знайшов. Кіого замість дракона привів нетверезу дівчину, яка стверджувала, що вона темний маг у шостому поколінні. Причому, вона прийшла не вчитися, як було вирішено Ярославом, вона хотіла вчити правильній магії всіх, хто під руку потрапить. Темній та непереможній. Так як Кіого був не тверезіший за свою гостю, довелося відправити їх проспатися, перенісши захоплюючу розмову про колір магій на ранок. Вранці дівчина вже не була настільки впевнена у своїх словах, ввічливо попросилася додому та пообіцяла подумати над можливістю повчитися основ магії безбарвної.

Ярослав, якщо чесно, не дуже розумів, чому йому захотілося навчити незнайому шарлатанку чомусь путньому. Здібності в неї були. А в нього з'явилося бажання населити Перехрестя якомога більшою кількістю обдарованих. Можливо хотілося колекцію зібрати. Чи то параноя, що розрослася, вважала, що так буде безпечніше, більше шансів перемогти якихось невідомих недоброзичливців.

На четвертий день дракон з'явився сам, розповсюджуючи навколо себе аромат цитрусових і з пихканням тягнучи за собою несвідоме тіло не маленьких габаритів. Придивившись до тіла, Ярослав зрозумів, що це чоловік, судячи зі зросту, якийсь баскетболіст. Колишній, швидше за все, чоловікові давно було за сорок.

Поспостерігавши трохи за тим, як Менке намагається заштовхати баскетболіста в крісло, спотикаючись об довгі ноги і матюкаючись крізь зуби, Ярослав задумався про те, що, мабуть, він встиг збожеволіти. Інакше чому це дійство не викликає в нього жодних емоцій? Навіть цікавості не було. Подумаєш, притяг дракон когось незнайомого непритомного. Вчорашня темна магічка була цікавішою і балакучішою.

— Це хто? — спитав Ярослав після того, як Менке вп'яте впустив незнайомця на підлогу.

— Той, хто тобі був потрібний, — пропихкав дракон.

— Він знає, куди поділися повноцінні творці? — зацікавився Ярослав.

— Ні. Але він знає не менш цікаві речі. Це він ставив блокування Землі, але не творець. Цікаво, правда?

— Правда, — змушений був визнати Ярослав. Пам'ятається, дракон стверджував, що усвідомлено це блокування ставити ніхто не вміє, хіба що хтось творця налякає. — Де ти його взяв?

— Знайшов, — гордо вимовив Менке. Незнайомець нарешті перестав вивалюватися з крісла. — Шукав ритми, побачив, що хтось намагався їх послабити, щоби менш помітними були. Зацікавився і в результаті знайшов його.

— Ага, — сказав Ярослав. — Якийсь у нього вигляд, не дуже презентабельний.

— Нормальний вигляд, — не погодився дракон. — Прокинеться, буде ще краще.

— І що ти з ним маєш намір робити? — спитав Ярослав.

— Допитувати, — сказав Менке, загадково посміхнувшись.

— У сенсі, катувати?

— Якщо іншого виходу не лишиться.

— Ага, — сказав Ярослав. Катування його не надихало. Кошмарів про відрубані руки та усміхнену голову вистачало для того, щоб всіляко уникати повторення такого досвіду. — Знаєш, є теорія, що тортури марні за своєю суттю. Одні люди вміють терпіти біль, а коли стає зовсім погано, починають нести будь-яку нісенітницю, далеку від істини, кату на зло. Інші болі бояться і погодяться з будь-якими звинуваченнями, аби їх не чіпали. Треті, звичайно, скажуть правду, але де гарантія, що цей баскетболіст із третьої групи?

— Є пропозиція краща? — спитав дракон.

— Є, просто не знаю, наскільки вона здійсненна.

— Пропонуй, — сказав дракон, зобразивши дуже добру посмішку. Схоже, запідозрив, що зараз Ярослав запропонує якусь дурню.

— Менке, ти не знаєш, телепати тут є? Покопалися б у нього в голові і все дізналися.

— Не знаю, — сказав дракон, його посмішка стала широкою і самозадоволеною. — Коли я ще був справжнім драконом, когось здатного копатися в чужій голові не існувало, максимум, могли вловити, коли кажуть брехню і за великого бажання могли обмінюватися спрямованими думками. А враховуючи, що з того часу ніяких поліпшень не намітилося, навіть навпаки, все скотилося в якусь темну яму, що погано пахне, то навряд чи твої мозокопачі встигли з'явитися.

— Я так і думав. Шан та Тамі нам теж не допоможуть, мало на що вони налаштуються. Але, ми можемо дізнатися, кажуть нам правду чи ні, тільки для цього доведеться привести сюди не дуже приємну особистість. А потім десь її замкнути, бо відпускати буде нерозумно.

— І ми знову повертаємося до тортур, — радісно видав дракон.

— Ні, ми наближаємося до сироватки правди, яка має погану звичку на деяких обдарованих не діяти.

— Хм, непогана ідея, — вимушено визнав Менке. — Гаразд, я тоді пішов.

— Куди?

— Ну, не знаю, я не впевнений. Може кетамін куплю…

— Який ще кетамін? Краще сиди тут зі своєю здобиччю, а я попрошу у дружини Ярена відповідний відвар, чи настоянку, чи що вона має. Попрошу Ярена сходити за Сато. Він його не любить, так що не сумніватиметься при необхідності вирубити ударом по голові. Раптом на цю наволоч усипляючі склади не діють?

— Бити людей по голові недобре, — сказав Менке.

— Ти це своєму відображенню скажи, і про тортури розповісти не забудь, — порадив Ярослав.

Ярен знову знайшовся поряд із мотоциклом. На цей раз впізнати мотоцикл було складно. Розібрали його повністю, до дрібних деталей і розклали по окремих ганчірках. Над рамою медитував Катій, мабуть, витягав своє плетіння. Інші проводили черговий консиліум над купою незрозумілих залізок. Навіть Сан на щось там дивилася, з непідробним інтересом слухаючи Олегові слова.

Згадка Сато та можливість за щось йому помститися пересилила в ельфі інтерес до земної техніки, тож особливо вмовляти його не довелося. Сироватка правди у ельфійки знайшлася. Декілька видів. Ярослав трохи подумав і взяв усе, про всяк випадок.

Повернувшись до кімнати, яку з недавніх пір став сприймати як особистий кабінет, Ярослав виявив, що незнайомий тип опритомнів і тепер тихенько сидить у кріслі, загорнутий у зірвану з вікна фіранку і перев'язаний якоюсь сумнівної міцності мотузкою. Менке сидів на столі і пильно стежив за ним. Наче чекав того моменту, коли незнайомець збереться з силами і одним рухом розірве і мотузку, і фіранку, та й крісло заразом зламає.