Розділ 30

Спроби розібратися у собі

Чомусь на Землю Ярослава більше не тягнуло. Точніше він боявся ходити туди. Було таке відчуття, що його намагаються вистежити щоб знайти рідний світ. Здавалося, обов'язково хтось прокрадеться слідом, озирнеться і побіжить доповідати про свої враження комусь вище. Це відчуття дратувало і змушувало почуватися параноїком. Подобатися таке не могло.

Трохи поміркувавши і пошукавши цапів-відбувайлів, Ярослав вирішив, що настав час розібратися хто чий шпигун. Більшість цих осіб вирахували давно, але чіпати не стали, не заважають і добре. Але зараз це раптом стало важливим. Дати б їм усім стусан під зад. А наступну партію бажаючих все на світі знати обвісити з ніг до голови амулетами і потішити тим, що відтепер їм не вдасться непомітно піти кудись і повернутися.

Вислухавши свого учня, Ярен вручив йому якісь списки та порадив ретельно вивчити. Ярослав так і вчинив. Потреба з'ясувати хто чий шпигун одразу ж відпала. Хтось подумав про це раніше, і давно все дізнався.

Наступна ідея, що відвідала голову Ярослава, стосувалася Ладане та Олени. Ці дві дівчини займалися чимось загадковим і час від часу хихотіли. А воно було підозріло.

Виявилося, вони готують Ярославу сюрприз на день народження. Навіть Нейме та Дана вмовили взяти участь.

Після цього Ярослав перестав почуватися параноїком, йому в голову закралася крамольна думка, що він просто не дуже розумний. Щоправда, відвідувала вона його не вперше. Тому оглянувши її з усіх боків і змирившись з тим, що вона має право на існування, хлопець пішов до щита з видрою. Дуже вже спрага безглуздої діяльності нагадувала ту, після якої було знищено арки Міста. Може й тепер щось має статися, а він це відчуває, але зрозуміти, що саме, не може. Ідей із цього приводу не було. Жодних.

— Гей, — Ярослав постукав по металевій видрі. Та навіть не ворухнулася. — Не прикидайся. Я впевнений, що можеш ожити.

Видра позіхнула і подивилася на нього. Недобре так подивилася. Як на найлютішого ворога, який убив усіх її родичів.

— Чого тобі? — невдоволено спитала надивившись.

— Мені знову хочеться зробити щось корисне. Точніше не так, мені знову хочеться зробити все одночасно, усунувши всі проблеми, що існують і не існують. Ось прямо тут і зараз. Цієї миті. І я нічого зробити не можу, тому що розумію, за одну мить нічого зробити не встигну.

— Якось плутано, — сказала видра. — Від мене ти чого хочеш? Я час зупиняти не вмію.

— Ти ж, напевно, знаєш, що відбувається.

— Нічого особливого, — пирхнула видра. — Просто ти спізнюєшся і не встигаєш. Я ж тобі від початку сказала, пізно ти кинувся. Тепер підготуватися до неприємностей не вдасться. Доведеться ставати до них ніс до носа і відразу вступати в бій.

— І все? — спитав Ярослав.

— А ще ти знову своє дзеркало розбив. Уламки розлетілися ще далі і ти став більше бачити, просто поки не усвідомлюєш, що саме ти бачиш.

— Нічого не розумію, — зізнався хлопець.

— Значить, рано тобі розуміти, — відрізала видра.

— Ага, спочатку рано, потім пізно. Вчасно взагалі існує як явище?

Видра пробігла коло щитом, наче розминалася. Пофыркала. Стала на задні лапи і обдарувала Ярослава глузливим поглядом.

— Вчасно не буває. Або рано, або пізно. І рано набагато краще.

— Здуріти, — сказав хлопець. Простіше вже зі смугастим гризуном спілкуватися.

— Вона хоче сказати, що змінився не світ, а ти сам. Спробуй зрозуміти, що саме в тобі змінилося, — сказав голос дракона, як завжди за спиною.

— Не підказуй, — обурилася видра.

— Коли воно змінилося? — спитав Ярослав, проігнорувавши звірятко, що пританцьовувало на щиті.

— Коли ти її витягнув із вузла в матеріальний світ. Може трохи раніше. Ти меч як одержав біля того замку?

— Його миша притягнув, — сказав Ярослав.

— Хіба? — здивувався дракон. — Ти хоч звернув увагу, що шахіш більше не дає тобі поради і не змушує діяти так, як йому потрібно?

— Звернув, — сказав Ярослав. — Він мене взагалі ігнорує. Взагалі, що він таке? Мене давно цікавило це питання, просто поставити його не було кому.

— Знання, йолоп. Таке ж знання, як і я, — обурено промовила видра.

— Знання? Дивно. Тоді взагалі нічого не розумію.

— Розберись у собі, — порадив дракон і зник.

Видра загадково хихикнула, труснула мордочкою і застигла металевою фігуркою.

— Ось і спробуйте мені довести, що я не божевільний, — сказав щиту Ярослав.

Легко сказати, розберись у собі. Взагалі, все це дуже дивно. Здається, дракони і маги стверджували, що дзеркало може роздробитися, стати більш багатогранним. А голос дракона сказав, що він його вкотре розбив, і уламки кудись розлетілися. Куди вони можуть розлетітися? Та й взагалі, що собою являє це дзеркало? Що таке вогонь? Метал? У мадаї видно лише складові. Ніякого вогню та дзеркала ніколи там не було. А Ярен їх якимось чином роздивився із першого погляду.

— Ярен, — сказав Ярослав. — Який я тупиця. Речей лежачих у мене перед носом не помічаю.

***

Шукати Ярена довелося довго та нудно. Його ніде не було. Потім Ярослав сів, подумав і згадав про мотоцикл, над яким кілька останніх днів збиралося щось на зразок консиліуму лікарів над безнадійно хворим. Усі намагалися з'ясувати, чому мотоцикл полетів? Катій розповісти, що саме він там змінив і додав відмовився, пославшись на погану пам'ять та важливіші справи.

Мотоцикл гордо лежав на лузі біля річки за містом. Навіс, яким його зазвичай прикривали, хтось прибрав. Зате підстелили під нього чийсь трохи витертий килим.

Ярен був біля мотоцикла. З цікавістю розглядав розібраний на запчастини мотор, час від часу протираючи щось там ганчірочкою. Складнішої роботи йому, схоже, не довірили.

Навпроти Ярена стояли Дан і якийсь незнайомий бородатий мужик і вели високоінтелектуальну розмову про те, чому мотоцикл не може їздити без бензину, і необхідність або придумати йому заміну, або придумати новий мотор. Ярослав навіть заслухався. Бородатий мужик сипав якимись технічними термінами. Дан відповідав йому магічними. Хтось, хто не розбирався ні в тому, ні в іншому, напевно, подумав би, що обидва витончено сваряться.