розділ 29

Усі твої легкі шляхи закінчилися

Снився Ярославові цього разу жах. Півночі навколо нього водили хороводи величезні сніговики з чорними відрами на голові. Вони співали про ялинку і звали Дідуся Мороза. Який зрештою прийшов. Дідом Морозом був Катій із приклеєною білою бородою і одягнений у затаскану дублянку. Він для початку все навколо заморозив, прикрасив бурульками та крижаними яйцями, а потім почав роздавати подарунки. Сніговикам вручив нові чорні відра замість дірявих та морквини для носа. Те, що сніговики не мали так само очей і рота, дідуся анітрохи не збентежило. Ярослав задумався про те, яким саме чином сніговики примудрялися співати і не помітив, як Катій із фальшивою бородою підійшов до нього. Рився у своєму мішку Дід Мороз довго, бурчав щось, пихкав, шукав заслужений за його словами подарунок. Потім лагідно-лагідно посміхнувся і обдарував Ярослава трьом рукам із затиснутими в долонях мечами та однією залитою кров'ю головою.

Ярослав позадкував, об щось спіткнувся і впав спиною вперед, як завжди на власний меч. Завивши від болю, він перекинувся, спробував відповзти і опинився поряд із знайомою горою, біля встромленого в землю щита.

— А я ж попереджала, — сказала видра, настороживши вуса. — І це лише початок. Далі буде гірше і більше. Ти зможеш узяти на себе таку відповідальність? Адже ти завжди бігав від труднощів. Навіть мамі підкорявся тому, що підкоритись було простіше, ніж переконати її у своєму небажанні щось робити. А тепер усе. Усі твої легкі шляхи скінчилися. Лавиною їх засипало, неуч. Тепер або роби, або здохни.

Видра посміхнулася і розвернулася до Ярослава хвостом, демонструючи, що розмова закінчена.

— Гей, ти що хочеш цим сказати? — спитав хлопець.

— Я все сказала, — буркнула видра. — Лавина пройшла, невже не бачиш? Дивись, скільки вона каміння з вершини з собою притягнула.

Ярослав озирнувся і побачив розсипи каміння, якого раніше, здається, не було. Місцями була здерта трава.

— І? — попросив розгорнуту відповідь хлопець.

— І все. Світ уже змінився. Чому ти цього не розумієш? Що б ти не зробив, цього не виправиш. А ти міг його зупинити. Просто поговорити, пояснити, що ти не настільки довірливий, як здається. І він би не став нічого руйнувати. Просто тому, що йому не потрібні партнери, здатні приймати самостійні рішення. Він завжди потребував тільки слуг. Слуг не шкода. Вони слабкі, тому недостойні його жалю.

— Що я міг зробити?

— Багато що. Ти ж відчував. Тобі хотілося щось робити. Але ти старанно відмахувався, тобі не хотілося брати відповідальність за чужі рішення. А тепер пізно. Тепер навіть твої рішення безглузді. Від твого рішення нічого не залежить. Я знаю, яке рішення ти ухвалив, але навіть якби ти вирішив інакше, обставини б змусили діяти тебе так само. Прапор також треба вміти піднімати вчасно.

Видра обернулася і підморгнула.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Що ти ідіот. Ти не захотів вибирати, коли вибір був і навіщось прийняв рішення, коли вибирати  вже не було з чого. Це все одно, що піти по фрукти для дружини, знаючи, що вона любить персики. Довго прицінюватися до слив і мандаринів, а потім, коли сливи з мандаринами закінчаться, піти і купити ті самі персики, за якими йшов спочатку. Смішно, правда?

— Хочеш сказати, що жодного вибору насправді в мене ніколи не було? Тільки персики та марна трата часу?

— Бовдур, — сказала видра, зробивши сумну мордочку. — Ти міг купити сливи для себе та персики для дружини. Так було б краще, для тебе в першу чергу. У тебе було б більше можливостей, більше доріг.

— Та хто ти така? — спитав Ярослав. Дуже дивне звірятко, з дуже дивною філософією.

— Я? — Видра посміхнулася і стала на задні лапки. — Може твоє сумління, ні? Чи інтуїція? Теж не те? Який недовірливий попався. А може, той жовтий місяць, який тебе так дратує? Знову ні? Гаразд, не злись. Адже я тобі не ворог, я взагалі нікому ворогом бути не можу, не так я влаштована. Я просто знання. Одне з тих знань, які сховав твій дракон, намагаючись їх урятувати. Колись ти з усіма познайомишся. Можливо. Навіть, швидше за все. Головне доживи. Отоді й зрозумієш. А поки що рано. Занадто небезпечно, тобі в першу чергу, та й для Гілок Розуму. Ти поки що просто дитина, тобі необхідно вирости. Деякі знання небезпечніші для життя, ніж вороги та божевільні генії, які вважають, що вони знають як врятувати всесвіт, разом узяті. Бійся божевільних. Вони не знають, що роблять. Вони щиро вважають, що діють на благо, руйнуючи при цьому останню опору, на якій все ще тримаються Гілки Розуму. Добре, що ця опора така міцна. Її ще довго розгойдувати доведеться. Час є.

Висловившись, видра завмерла металевою неживою фігуркою на щиті. Усміхнена така, відчайдушно смілива.

— Агов, — покликав Ярослав, торкнувшись видри кінчиком пальця.

Холодна та гладенька. Відполірована.

— Знання значить, — сказав хлопець, приміряючись до щита.

З землі він його з трудом витягнув, повісив на спину, зсунувши меч, і ступив із цього сну, наче з якогось світу, у свій замок.

А потім прокинувся стоячи перед дзеркалом. І щит висів за спиною. Важкий, зараза.

— Дивно, — сказав хлопець. — Але для герба те саме. Кабани та леви з однорогами мене ніколи не приваблювали.

***

Пояснювати, звідки взявся щит Ярослав відмовився. Запідозрив, що слова «Зі сну приніс» викличуть непотрібний ажіотаж.

Етль злітав у Місто і розповів, що там усі вже подумки прощаються з життям, кругом зневіра та запустіння. Навіть у академії заняття ніхто не проводить. Люди сидять по домах і намагаються зайвий раз із них не виходити.

Дивився він на Ярослава, з натяком.

Ярослав вдав, що ніяких натяків не розуміє. Хочуть щось сказати, хай говорять прямо. У нього і так є чим зайнятися.

Спроби вичислити розташування ще кількох виявлених вузлів показали, що біла скеля зовсім не виняток, вона є правилом. Біля втілень вузлів знайшлися і храми з войовничими ченцями, і гнізда якихось м'ясоїдних пташок із залізними дзьобами, і дракон, що збожеволів з невідомої для родичів причини. А замок із недружньо налаштованими мешканцями був біля кожного другого втілення. Мов медом їм там намазано. Довелося залучати дажанів та обіцяти їм відсотки з майбутніх прибутків. Дажани допомогти погодилися, якось підозріло легко.