розділ 25

І фіолетові корови

Спостерігати з вікна на другому поверсі замку за суєтою, що піднялася навколо Валока, було цікаво. Особливо спочатку, коли до тата постраждалого дійшло, кому він завдячує за передчасне оплакування сина. Ганяв малолітніх магів морально постраждалий батько довго. І все по колу, по колу, навкруги дитятка, що розкинуло ніжки. Потім бігати всім набридло і сторони перейшли до переговорів. Дівча кудись помчало і повернулося в супроводі десятка старших хлопців, озброєних прихопленими десь по дорозі сільгоспспоруддям, на зразок лопат, граблів і вил. Доблесний батько запідозрив у цьому наборі щось погане, мабуть яскраво уявив, як молодь зараз викопає яму, спихне в неї Валока, що не подає ознак життя, і прикопає від гріха подалі. Переговори довелося починати спочатку, під підбадьорливі крики глядачів. Нарешті, сторони прийняли якесь рішення і приступили до перевертання величезної туші. Валок не піддавався. Він зсунувся з місця, трохи похитався і завмер у колишній позі. Дівча побігало навколо нього, позаглядало кудись, знову втекло і повернулося ще з одним хлопцем. Останній насилу тягнув кошик, у якому виявилося каміння. Винахідливі учні підклали під червоно-чорне тіло з одного боку каміння та знову налягли на сільгоспінвентар.

Цього разу Валок взагалі не ворухнувся, а з натовпу вийшли троє чоловіків, які щиро хотіли допомогти. Потім до нелегкої справи підключилося ще кілька людей, потім ще. Коли Валока штовхали всі, хто зміг поміститися з одного боку його не дуже довгого тіла, йому це, схоже, набридло. Червоно-чорне тіло вигнулося, смикнуло хвостом, розганяючи штовхачів, спробувало закрутитися спіраллю і важко перекинулося.

— Я ж казав, засмагає, — задоволено сказав Менке.

Натуральний дракон. Люди старалися, пихкали, а йому весело. Щоправда, Ярославу теж було весело, та й у ньому дракона вистачало.

— Тепер тобі доведеться шукати того гада, який сказав цій дитині, що в нього черево світліше за спину, — продовжував веселитися дракон.

— Менке, ти краще про амулети подумав би, поки твої грейпфрути не вивітрилися.

— Не вивітряться. Ця гидота стійка, а я ще й закріпив трохи.

— Ага, значить, терпіти доведеться довго.

Менке похитав головою, натякаючи на невиховану сучасну молодь, і повернувся до вікна.

Глядачі помалу розходилися. Тато Валока висів на своєму величезному синові, ридав від щастя, мабуть. Учні водників збирали своє каміння та інвентар, вирішивши не чекати того моменту, коли хтось їм про це нагадає.

— Я розумію, тобі дуже хочеться милуватися світом за цим вікном, — сказав Ярослав, починаючи відчувати себе занудою. — Але що з амулетами?

— Все гаразд із твоїми амулетами, — відмахнувся дракон. Зітхнув, усміхнувся чомусь там і вирішив зійти до більш розгорнутої відповіді. — Тут гарне тло, купа вільних ниток, та й взагалі. За бажання твої амулети можна вирощувати на дереві, параметри лише задати. Причому я б порадив різним людям давати різні амулети, а вміння тинятися зі світу в світ без їхньої допомоги залишив, лише жителям цього світу. Спершу тим, хто прожив тут хоча б рік, а коли набереться достатня кількість, лише тим, хто тут народився.

— Стривай ти з жителями. У сенсі вирощувати?

— Жалюгідний із тебе творець. Навіть таких простих речей не вмієш.

— Зате я швидко вчуся.

— Ну-ну.

За вирощування чарівних дерев, чию деревину можна було пустити на амулети, наклавши кілька плетив та обмежень на спрацьовування, Менке вирішив взятися сам. В таланти Ярослава він не вірив. Вчити не відмовлявся, але вчив як майстер-перукар нав'язаного учня. Мовляв, стій, спостерігай, запам'ятовуй, прибрати не забудь, а за півроку ми когось вмовимо на безкоштовну стрижку у тебе. Наприклад, бабусю з маленькою пенсією та трьома волосинками на голові. Та ти не хвилюйся хлопець, деякі бабусі навіть перефарбувати свої волосинки не проти.

Ярослав спостерігав. Спочатку просто дивився, потім вирішив подивитись в мадаї, але принципу, за яким дракон вибирав для свого дерева нитки, так і не зрозумів. Зате, як він їх сплів, запам'ятав і вирішив у вільний час потренуватися. Десь подалі від людей. Раптом це плетіння вирішить вибухнути? Про власну безпеку він чомусь не подумав.

Дерево у Менке виросло невелике, але гарне, куди тому ельфійському баобабу. Світле, гілки гнучкі, гладенькі. Здавалося, воно навіть трохи світиться. Те, що дракон виростив його посеред кімнати, використовуючи як ґрунт кам'яну підлогу, рослину ні крапельки не бентежило. Вона шелестіла вузькими листочками на протягу і готувалася зацвісти, випустивши довгі колючі бутони.

— Менке, а як його розмножувати?

— А ніяк. Зате воно вічне та швидко відновлюється.

Ярослав обійшов навколо дерева, торкнувся нерозкритої квітки.

— На кактус схоже, — заявив Ярослав.

— Чудово, — посміхнувся Менке. — Тепер слухай мене уважно. Скоро сюди прилетить якийсь дракон. Вони обов'язково захочуть подивитися, хто тут із зміною живого балується та відправлять делегата. Так ось, роби і кажи що хочеш, але він повинен повірити, що це дерево — справа твоїх кривих рук. Зрозумів?

Ярослав приголомшено кивнув. Про допитливість драконів він чомусь не подумав. Банально про них забув.

— Дуже добре, — похвалив Менке. — А я поки що додому. Відпочину, висплюсь, бурю пересиджу.

— Яку бурю?!

— Невдовзі дізнаєшся, — багатозначно пообіцяв дракон і зник.

— Ось гад.

***

І буря вибухнула. Дракон у казку про те, що Ярослав довго думав, захотів, і ось воно взяло та виросло, повірив. У фарбах описав усе, що могло з хлопцем у процесі вирощування статися. Причому смерть від вибуху була не те що не найвидовищнішою, а ще й найлегшою. Дерево, наприклад, могло почати рости у Ярослава на голові, як у білого ведмедя, обстріляного вишневими кісточками знаменитим бароном. Загалом, перспективи були фантастичні.

Після відбуття дракона розпочалося паломництво. Покричати на Ярослава приходили: Ярен, Сан, Ладане зі сльозами на очах, її братик з неприхованим єхидством і бажанням помститися за зневіру в його шаманський талант, Шан, як звукова підтримка Кіого і Дан, просто тому, що йому давно хотілося на когось накричати. Зі сльозами та завиваннями типу: «На кого ж Ви нас збиралися покинути, добрий хазяїне!» — приходили якісь незнайомі та напівзнайомі люди. Причому жінки частенько перемикалися на його худорлявість і робили спроби погодувати доходягу.