розділ 23

Увага!

Розмірковував над тим, з якої радості він вирішив потурбуватися про майбутні проблеми Землі, Ярослав довго. Причини були. Піднесено-патріотичні. Який хлопчик не мріяв у дитинстві всіх врятувати? Ще була цікавість. Цікаво ж, як Гілки Розуму відреагують на нашестя творців? Мешканці багатьох світів напевно перелякаються, а ось самі світи зрадіють чи ні? І взагалі, світи радіти вміють?

Коли Ярен і Нік знайшли його лежачим на підлозі в одній із порожніх кімнат замку, Ярослав якраз вирішив, що даремно смикається. Є проблеми важливіші. А двісті років не такий і короткий термін. За цей час багато що може змінитися. І взагалі, уявляти себе рятівником світів не дуже розумно. Зробити нічого не зробиш, натомість манія величі прогресуватиме зі швидкістю звуку. Так недовго уявити себе богом.

— І що ти тут робиш? — спитав Ярен. — Тобі треба бути в академії. Табаді нарешті зійшовся і зажадав від своїх колег, щоб вони зайнялися вихованням парочки творців. Навіть якісь стародавні документи звідкись приволокли.

— Ага, — сказав Ярослав. Все повертається на круги своя і хлопчакові, що зарвався, поспішають вказати на його місце. Студент ти хлопець, тобі навіть до середнього мага, як до королеви Англії. Не кажучи вже про щось більше. Твій дар без уміння його застосовувати насправді нічого не вартий. Хіба черговий дракон скористатися зможе. Для якихось своїх цілей. Он Етлю, напевно, хотілося жити подалі від старших родичів, і він не придумав нічого кращого, ніж змусити творця-недоучку забезпечити його новим світом, в якому древніх драконів не могло бути за визначенням.

— Як же ти мені набрид, — сказав Нік, схопив Ярослава за футболку і ривком поставив на ноги. — У мене кулаки сверблять від одного твого вигляду. Стражденний ти наш. Не поважають тебе, так? А за що тебе поважати? Тільки й можеш цілими днями про власну недосконалість розмірковувати.

— Чого?!

Ярослав озирнувся на Ярена, але той лише знизав плечима. Мовляв, це ваші справи, мене вони не стосуються.

— Нік, якого…

— Ах, якого? Насправді тобі, ідіоту, просто подобається почуватися невдахою. Це з тебе знімає відповідальність. Тобі так простіше. Завжди можеш сказати собі, що ти зробив все правильно, просто не пощастило. В черговий раз. А якщо тобі, не приведи Господь, щастить, ти одразу це списуєш на випадковість, на підступи ворогів, на гарний настрій вищих сил…

— Ярен, прибери його від мене, — сказав Ярослав. От і поговорили. Співрозмовники всі як один знають, як буде краще і хоч би одна сволота допомогу запропонувала. Не вмовляти ж їх.

— Ні, ти мене вислухаєш цього разу, — погрозливо промовив Нік.

— Добре, — поступливо сказав Ярослав. Цікаво ж, з ким Нік встиг поспілкуватися, якщо така думка склалася? — Вислухаю. Все одно ти нічого нового не скажеш. Я ж лише малолітка, за яким треба доглядати. Тупий малолітка, здатний будь-якої миті звернути собі шию. І користі від мене ніякої не може бути. За визначенням. Тому що я не слухаю вас дорослих та мудрих. А повинен бігти за першим свистом, крутячи від захоплення хвостом. Як же, до мене зійшли.

— Придурок! — гаркнув Нік і випустив футболку. Навіть руки гидливо обтрусив.

Якого біса тут взагалі відбувається?

Ярослав спостерігав як Нік вийшов з кімнати, грюкнувши на прощання дверима, і знову глянув на ельфа.

— І що це було?

— Не знаю, — байдуже відповів Ярен. — Ми чого тебе шукали… Один знайомий Ніка подав непогану ідею. Запропонував провести перепис населення та спробувати з'ясувати, хто і звідки взявся та чим займається.

— Переписуйте, — погодився Ярослав, гірше ж не буде. Хоча й краще також навряд.

Залишилося тільки впасти на коліна, побитися лобом об підлогу і патетично закричати: «Що ми тут усі робимо, га?!».

Брати участь у переписі населення Ярослав відмовився категорично, підозрюючи, що для нього це нічим добрим закінчитися не може. Якщо на даний момент його впізнає кожен другий житель світу, то після перепису за його участю впізнаватимуть всі. І кожен впевнений, що господар світу зобов'язаний приділити йому крапельку своєї уваги. Підробляючи на півставки психологом, напевно, а також довідковим бюро та ведучим передачі «Хочу все знати».

Академія у цій ситуації стала порятунком. Навчання – велика сила.

Але все ж таки цікаво, як вони драконів переписуватимуть?

***

А вночі знову приснилася видра, усміхнулася в вуса і тихо-тихо скомандувала:

— Увага.

Ярослав підскочив на місці, закричав і прокинувся.

І згадав, що випустив із виду зайвий місяць, навіть не спитав ні в кого, як на нього населення реагує? Те, що ніхто не кинувся розповідати про загальну паніку, трохи заспокоювало. Але все таки.

Може амнезія заразна? І всі просто не пам’ятають, що цього місяця не було?

***

Документи, здобуті Табаді, виявилися джерелом мудрості. Правда джерелом стародавнім, засипаним сміттям і абсолютно марним. Половину з них так і не змогли перекласти. Друга половина була родичкою драконячих казок. Другого їхнього виду. Занудні розповіді про те, як десь хтось у вивченні власного дару зайшов надто далеко і не зміг з ним упоратися, що його і призвело до загибелі. Часом траплялися описи дій цих нещасних, але повторювати щось не хотілося. Ні викладачам, ні Ладане, ні Ярославу.

Табаді оптимізму не втрачав, він терміново шукав перекладача. Або хоча б того, хто зможе сказати, якою мовою дані раритети написані. У драконів він питати чомусь не хотів. І де знайшов свою бездонну криницю зі знаннями, розповідати відмовлявся.

Ярослав же уявив як вікова мудрість, шкрябаючи кігтиками по стінах, поступово з'їжджає в прірву, за якою тільки космос і нічого більше. Не знає дурна, що там її ніхто вже не потурбує, не цінує свого шансу позбутися допитливих раз і назавжди.

Викладачі змінювали один одного кожні дві години. Однаково невпевнено дивилися на студентів, якийсь час мовчали, а потім починали розповідати щось піднесено-безглузде. Наче тема лекцій особливого значення не мала, тому вони не здогадалися заздалегідь з нею визначитися, а потім вирішили хоч щось говорити.