розділ 20

Щит

Ярен вкотре вилаяв учня, повідомив йому, що він ставить неправильні питання, думає не про те і займається не тим, чим варто було б зайнятися. Єдине, що він схвалив, була ідея з амулетами. А далі пішли вказівки та перерахунки.

За словами Ярена, насамперед слід з'ясовувати не те, чи можлива навала воїнів, бажаючих добра і справедливості для незнайомих людей, а те, кому було вигідно підкинути ідею із завоюванням нового світу роботодавцям Кедами Радії. Потім слід було зрозуміти, чим саме і де ці роботодавці заважають особистостям, що генерують нестандартні ідеї. Дізнатися, чому вони визнали Перехрестя придатною приманкою. Спрогнозувати, що вони мали намір робити далі. Може взагалі виявитися, що хтось бажає завоювати роботодавців Радії і просто намагається розпорошити їхні сили. Або додумався з їхньою допомогою провести розвідку у невідомому світі. Дома, особливо Великі та Старші, напевно, знають, що в цьому світі живуть дракони, а цей факт на їхні помисли міг вплинути як завгодно.

Також може виявитися, що ритуальні танці навколо несподівано створеного світу потрібні для привернення уваги до чогось. Може, хтось вирішив кілька старовинних законів переписати і шукає привід. Або впевнений, що ситуація відволіче його супротивника, змусивши послабити увагу на чомусь важливішому.

Ярен перераховував і перераховував, сипав ідеями та причинами, як із рогу достатку. Ярослав його промову перестав сприймати хвилин за п'ять. Дуже багато припущень, що суперечать один одному. Якщо над усіма думати, голова лусне від перенапруги. У ельфів, напевно, мізки якось інакше влаштовані. Так що хлопець стояв, кивав час від часу і думав про дохлого восьминога, що розвалився на складових Землі та навколишнього простору. Варто про нього говорити Менке? Точніше не про нього, дракон напевно знає, як виглядають печаті, а про те, що Ярослав несподівано для самого себе зрозумів, на що розкидані щупальці, схожі. Насправді, на дві речі, ну чи не речі, тут вже як дивитися. По-перше, дуже восьминіг нагадував дивну заміну зірок і місяця на небі Міста. По-друге, схема тунелів між світами, яку намалював якийсь древній маг у своїй книзі про мадаї, виглядала як рідна сестра восьминога. Біленька така і жива на вигляд. Ось що б це означало, га?

***

Ярославові снився дивний сон. Найдивніше в цьому сні було те, що він чудово розумів, що це сон, але прокинутися, незважаючи на всі зусилля, чомусь не міг.

Стояв він біля підніжжя гори з важким щитом у руках. Щит був дерев'яний, напевно, дубовий. Краї окантовані якимось світлим металом, підозріло схожим на срібло, новеньке таке, котре не встигло почорніти. Усередині як належить дві петлі під кисть і лікоть і ремінь, щоб можна було повісити на спину при перенесенні. Загалом майстер, який створив цей щит, наївно вважав, що з такою вагою на руці можна битися. Якийсь велетень, мабуть, зміг би, а Ярослав і намагатися не став би, далеко таку штуку не понесеш.

Виконавши складний акробатичний номер, і ледь не впустивши щит собі на ноги, Ярослав переконався, що на щиті вистачає металу і окрім окантування по краю. Зовні чотири досить широкі металеві смуги, що йдуть зверху вниз, чергувалися з рядами шипів. У центрі всього цього неподобства красувалося металеве звірятко, яке віддалено нагадувало усміхнену видру. Та й шкіра, якою щит був обтягнутий, напевно додавала ваги. Найбільше ця здоровенна бандура нагадувала геральдичний щит із тих, які, якщо вірити побаченому в далекому дитинстві фільму, колись було прийнято розвішувати над брамою замків і по стінах величезних залів, чергуючи щити з головами кабанів.

Величезний зал у Ярослава був. І щит міг би навіть вписатися в атмосферу. Але це не скасовувало дивність сну.

Стояти на самоті обійнявшись із щитом перед якоюсь незнайомою горою було безглуздо. А кинути засіб захисту і піти чомусь не виходило, ноги наче приростали до землі.

— І що я тут роблю? — спитав Ярослав. Іншого співрозмовника все одно немає.

Металева видра ворухнулася і дивилася на хлопця насмішкуватими очима.

— Чекаєш, — сказала вона.

— Чого чекаю? — зацікавився хлопець. Подумаєш — видра, з котом ковзанярем спілкувався і нічого, з головою все гаразд. Начебто.

— Лавину, яка тебе поховає. Та й мене з тобою, — пофігістично відповіла видра і глянула на білу вершину гори. Ознак лавини там поки що не спостерігалося, але це поки що.

— А ти взагалі хтось? — спитав Ярослав, вирішивши, що з співрозмовниками слід знайомитись, навіть якщо вони видри зі сну.

— Я щит, — сказала видра. — Я частина тебе. Я відображення твоїх вчинків. Я втілення твоєї впертості та небажання просити допомоги. А ще в мені є частка твоєї параної, але вона, мабуть, не найгірше, що мені від тебе дісталося.

— Хм, — сказав Ярослав. Дивні викрутки підсвідомості. — Щит, то щит. Повернемося до лавини. Ти випадково не знаєш, чому ми її тут чекаємо?

— Без розуміння, — махнула лапкою видра. — Це тобі краще знати. Події довкола тебе збираються, проблеми ростуть як гриби після дощу, загадки штовхаються ліктями і вже примудряються шуміти у твоїй голові навіть тоді, коли ти про них не думаєш. Але допомоги ти не просиш. Чому – не ясно. Ти ж не гордий. Ти чудово знаєш, що самостійно не впораєшся. І таємницями ти дорожити не вмієш. То навіщо ти чекаєш на той момент, коли непідйомний щит, яким ти намагаєшся відгородитися від світу, стане єдиною перепоною на шляху стихії? Не допоможе ж він тобі.

— Хм, — повторився Ярослав. — Я так розумію, втекти в мене вже не вийде.

— Ні. Своє ти не кидаєш. Жадібний.

— Чудово. Залишилося тільки зрозуміти, де знайти охочих допомогти мені.

— Подивися довкола, дурню! — гаркнула видра, войовничо розчепіривши вуса. — Чому ти не сказав своєму вчителю про восьминога?

— Я йому сказав.

— Гаразд, перефразую фразу. Чому ти не розповів ельфу, як намагався дізнатися про вік печаті? Що тобі завадило?