розділ 19

Головне знайти винного

Провести торговця у світ Перехрестя вдалося лише з шостої спроби, він явно не горів бажанням нікуди йти. Довелося довго і нудно вмовляти, спочатку Ярену, потім Ярославу, потім непримітній особистості. Спроба останнього стала найуспішнішою. Обличчя торговця вкрилося червоними плямами і він дрібно закивав, напевно проклинаючи той день, коли погодився взяти участь у цьому сумнівному заході.

Сама непримітна особистість йшла без усіляких сумнівів, її навіть не здивувала відсутність арки під час переходу. Напевно, хтось розповів про цю особливість. Хотілося б дізнатися, що він із цього приводу думає. Повинні бути в них теорії, котрі пояснюють те, що відбувається. Перш ніж пірнати в невідоме, розумні люди переконують себе, що вони приблизно уявляють, що там знаходиться. А потім дивуються відкриттям і кажуть, що всесвіт дуже дивна штука, яка не вміє підлаштовуватися під покладені на неї сподівання.

Аскетичний вигляд замку ні на кого враження не справив. Торговець навіть якось підбадьорився, напевно, вирішив, що люди, які не можуть дозволити собі зайвих меблів і гобеленів на стінах, у торгівлі нічого не розуміють і обдурити їх буде не складно. Непомітна особистість старанно косилася в вікна, що траплялися по дорозі. Ярослав теж про всяк випадок подивився. На щастя, Валок у дворі не валявся, ельфійський баобаб ріс з іншого боку замку, а Каєчка, яка старанно вибивала якусь ганчірку, нічим від середньостатистичних дівчат більшої частини відомих світів не відрізнялася. Решту краєвиду закривали дерева вирощені дружиною Ярена. Вона стверджувала, що це її дар, тому що порядні замки повинні мати свій сад. Ярослав був упевнений, що дівчина проводила якийсь експеримент для діяльних водників, надто вже знайомою лієчкою вона поливала саджанці, та й вимахали ці дерева мало не у висоту замку лише за кілька тижнів. Баобаб зростав довше, майже два місяці.

Тишен Кавалада, котрий сидів за столом у кімнаті, відданій йому під кабінет, гостям зрадів як рідним. Словоблуддя оптового продавця на нього не справило жодного враження. Хіба що розуміючу посмішку викликало. А от коли справа торкнулася цін та цифр, Кавалада буквально розквіт. Так що чекало на торговця ще одне розчарування.

Непримітна особистість у переговори не втручалася. Він сидів у кріслі. Очі заплющені, дихання рівномірне. У мадаї було видно, що він час від часу чіпає якісь ниточки. Зосереджений. І що це йому дає? Дивно. От би спитати. Тільки ж не оцінить.

Цікаво, як довго він прикидатиметься сплячим? І що робитиме, коли знайде ритми? Спробує створити арку? Чи вона сама повинна створитися?

Ярослав глянув на голі стіни кабінету та визнав, що навіть теоретично арка тут не з'явиться. Місця обмаль.

Торговець і Кавалада сперечалися про ціни та знижки. Ярен з цікавістю дивився на щось за вікном. Ярослав сумував і дуже сподівався, що довго чекати на пробудження непомітної особистості не доведеться. Так і коріння пустити можна.

— Все, — прокинулася непримітна особистість саме в той момент, коли Ярослав відволікся і почав розмірковувати про сенс життя.

— Що «все»? — зацікавився Ярослав.

Непомітна особистість розпливлася у широкій посмішці. Торговець різко зблід і спробував втиснутися в крісло якнайглибше.

— З цього моменту цей світ переходить під юрисдикцію Імперії Золотого Сонця, — буденно повідомила непримітна особистість, неввічливо потягнувшись.

— Як цікаво, — сказав Ярослав. — Значить, імперія. Ярен, ти не знаєш, що то за імперія?

— Знаю, — посміхнувся ельф. — Купка войовничих світів, які постійно зазнають поразки. Напевно, готуються до чергової війни заради чогось там.

— Зрозуміло. А ми їм навіщо?

— Мені звідки знати?

— Ви що не зрозуміли? Я Кедамі Радія оголошую вам, що з цього моменту цей світ є частиною імперії. Отже, вам або доведеться змиритися, або забратися звідси кудись подалі, — поспішив привернути до себе увагу представник імперії.

Зарозумілість у нього зашкалює.

— Ну-ну, — сказав Ярослав. — Якщо ви мені поясните, як ваша імперія збирається приєднувати до себе мій світ, я може вас і вислухаю.

— Зараз я відкрию тунель і сюди прийдуть війська, — урочисто попередив Радія.

— Відкривай, — велично дозволив Ярослав. Навіть рукою змахнув. Цікаво ж, що він робитиме. Раптом колись знадобиться?

Радія самовдоволено посміхнувся і знову заплющив очі. Нічого цікавого не сталося. Навіть у мадаї. Великий погрожувач посмикав якісь нитки і, зважаючи на все, приготувався чекати результату. Тільки результат щось запізнювався. Радія оптимізму не втрачав, посмикав ще раз, потім ще, потім ще, потім на його обличчі почала проступати невпевненість.

Кретинізм якийсь. Поки він тут медитує, його десять разів можна було вбити. Невже сам не розуміє?

— Не виходить? — співчутливо спитав Ярослав.

Радія розплющив очі і зло на нього подивився.

— Можеш більше не пробувати. Все одно не вийде. Те, що в цей світ ніколи не можна буде увійти через тунель, було однією з умов його створення. До речі, забув представитися. Ярослав Порхоменко, той бідолашний, якому не пощастило створити цей світ. З питаннями, як і навіщо звертайтеся до дракона. Звати Етль, знайти можна біля бібліотеки у світі, який називається Місто. Знаєте такий? Ну і відмінно.

— Ти що несеш, хлопче? — вилупився фахівець із ритмів світів.

— Який недовірливий, — сказав Ярослав. — Ярен, а світи взагалі часто творять?

— Раніше прецеденти траплялися. Місто ж створили, — меланхолійно відгукнувся ельф. — Але за останні тисячі років нічого подібного не відбувалося. Чи творці народжувалися неправильні, чи дракони з якоїсь причини не бажали їм допомагати.

— Зрозуміло. Сюрприз, отже.

— Ви що несете? — відмовився вірити почутому Радія.

— Ярене, що з ним робити?

— Збираєшся його переконувати? — зацікавився ельф.

— А сенс?