розділ 17

І спробуйте їм щось доведіть

Клятва на крові пройшла повсякденно і нецікаво. Ніхто навіть долоню не різав. Ельф вислухав дракона, який урочисто проголосив щось незрозумілою мовою, переклав сказане персонально Ніку і дозволив учневі відпустити те, що він тримав.

Потім новоприбулі деякий час з'ясовували стосунки з Ярославом, а Нік вів довгу розмову з драконом, який встиг перетворитися на людину.

Коли Ярославу набридло, що на нього кричать, він перейшов на пошуки цапа-відбувайла і швидко його знайшов в особі Сашки. Перестати вирячитися на його дружину Ярослав вимагав голосно, довго і натхненно. Настільки натхнено, що закінчилися претензії тим, що дружина його відтягла вбік і почала тихенько щось розповідати.

Сашко похитав головою, принагідно зарікшись дивитись на гарних дружин усіляких ненормальних типів, оглянув простір у пошуках спокійного місця та нарешті помітив, що когось не вистачає. Перерахувавши навіщось присутніх, він переконався у своїй правоті. Один придурок від дракона таки втік. І цим дурнем виявився Денис. Сашка про всяк випадок підійшов до того місця, де перетворювався дракон на свою собакокрилату іпостась. Раптом розчавив випадково у процесі? Даремно сподівався. Трупів, мокрих плям та несвідомих тіл там не було.

— А тепер доведеться його шукати, — задумливо промовив Сашка. — Чи нікому не казати? Дорога начебто є, раптом побіг нею? Рано чи пізно до людей вийде.

Ідея була непогана. Жаль, що совість її не підтримала.

З іншого боку, дракон має крила. Раз налякав, нехай тепер літає та шукає. Начебто ідея не погана.

Як би її донести до дракона?

Сашка трохи подумав і пішов до Ярослава. Він із драконами розмовляти вміє, може й умовить.

***

— Ну, як ви мене знайшли? — спитав Ярослав.

Пошуки Дениса завершилися успіхом, хоча він бігав спочатку від дракона, а потім і від усіх інших довго. Довелося хлопця відпоювати купленим у найближчому селі самогоном. Здається, спілкуватися з китайцями, які навчалися у його ВНЗ, Денис зарікся назавжди. Аргументи, що навряд всі вони дракони, котрі маскуються, його зовсім не переконали. Хлопець напирав на те, що не дарма у них дракон серед символів і часом починав хреститись. На католицький манер.

— Як, як? — насмішкувато перепитав Кіого. — Досить легко. Просто захотіли прийти до тебе. З тобою цей номер чомусь пройшов. Нейме вирішив спробувати і коли в нього вийшло, ми пішли слідом. Ось так.

— Ага, — кивнув Ярослав. Напевно, свого творця світ знаходить легко. У голові юрмилося стільки запитань, що вичленувати з них якесь одне, причому доречне, було неможливо. А ще треба те, що залишилося від арок знайти, якщо від них щось залишилося. З драконом поговорити, адже він напевно знає про печаті якщо не все, то багато чого. Аби ці відомості не забув. Дракон з амнезією, подумати тільки. — Навіщо я так терміново знадобився? Сам би за пару днів повернувся.

— Розумієш, у Ладане закінчилася практика, і вона насамперед кинулася на пошуки чоловіка. А чоловік зник.

— А голова водників хіба не казав, що я приходив? — спитав Ярослав.

— Ні, — Кіого похитав головою.

— Склероз у нього, чи що? Ти продовжуй, продовжуй. Захотіла мене Ладане побачити і що?

— Ти зник, — повторив Кіого. — А вчора Ладане ще й почало здаватися, що тобі дуже погано. Довелося шукати. Щоправда, Далені стверджував, що з тобою все гаразд, ти просто дурницями займаєшся, але Ладане була переконливішою.

— Я дурницями займався, — чесно зізнався Ярослав.

І ймовірно буде продовжувати в тому ж дусі, зрозумів він. Пошукати щось про печаті в бібліотеці можна попросити того ж Кіого, або Далені піднапружити, хай хоч якась користь буде. Тим більше, у його сімейки теж має бути велика бібліотека. До пошуків арок можна підключити дракона. Це якщо припустити, що він не знає, де вони були. Але, швидше за все, знає. І, можливо, навіть погодиться розповісти. Наступним пунктом у списку йшло з'ясування стосунків із батьками. Цікаво, наявність Ярена їх переконає? Чи тато пошлеться на пластичних хірургів і знову втече на рибалку?

Ярослав глянув на присутніх. Ця компанія виглядала дивно на тлі газової плити та холодильника. Кінчики вух Ярена ховалися під позиченою Ніком банданою, мечі він взагалі відніс у замок, узявши заздалегідь з учня слово, що він нікуди не дінеться. Нейме захоплено гриз шоколад, наплювавши на те, що організм на незнайому їжу може відреагувати неадекватно, точніше адекватно, але зовсім не так, як хочеться господареві організму. Дан сидів на підвіконні і спостерігав за світом за вікном. Машини йому дуже сподобалися. Кіого вдавав, що йому цікава розмова. Ладане знущалася над котом, що флегматично лежав на її колінах. За вуха смикала, бакенбарди поправляла. Кіт реагував мляво, зрідка помахував хвостом.

Ось чому б їм не погодитись поговорити у замку? На машинах хотілося покататися? Чи подивитися на світ, де виріс такий дивний тип як Ярослав Порхоменко? Добре хоч одяг був не настільки екзотичний, щоб назавжди закарбуватися в пам'яті бабусь, що окупували лаву біля під'їзду. І без того проводжали тишею та зацікавленими поглядами.

— Викладачі тебе теж шукають, — задумливо промовив Кіого.

Ярослав кивнув головою. Ну, шукають і що? Знову проведуть якесь опитування, дадуть список літератури та поговорять із Яреном про високі матерії. Краще б навчили чогось корисного. Творця вони не знають, як вчити по їх словах. Щодо Ладане їм чомусь це не заважає. Тож зачекають. Є справи важливіші.

Насамперед необхідно поговорити з драконом. Прояснити деякі моменти. Можливо він щось цінне пам'ятає. Навіть про творців може щось знати. Ось навіщо вони драконам? Розважаються спостерігаючи за всіма тими дурницями які творці творять? То тут боятися треба.

— Ненавиджу проблеми, — сказав Ярослав.

Стукнули вхідні двері.

— А ось вони мене, схоже, обожнюють і жити без мене не можуть.