розділ 15

А комусь пригод не вистачає

Один, два, три, чотири.

Зосередитись на собі, спробувати роздивитися щось нове, якщо воно є, зрозуміти наскільки воно небезпечне. На світі багато ідіотів, яких попередній досвід нічого не вчить. Це хоч трохи втішає. Не один такий. Ось що за погана звичка чіпати все підряд руками, принагідно проводити сумнівні експерименти, не перейнявшись тим, щоб пошукати попередньо хоч якусь додаткову інформацію? Ага, у розумній книзі написано. А хто сказав, що вона розумна? Враховуючи, хто її дав почитати, цінність цієї книги нижча за середню. І навіть текст не насторожив, здалося, що знайшов серед купи сміття діамант.

Один, два, три, чотири.

Цікаво, із дзеркалом усе гаразд? Начебто драконом почуватися не почав, але це не аргумент. Можливо, навіть перетворившись на найнатуральнішу рептилію, або на щось на зразок Валока різниці не помітиш.

А ще цікавий момент, знову вдалося призвати вогонь, якщо вірити родичам, а поруч ні Ярена, ні Валока не було. Натомість була купа зайвої енергії. Дивно це. Може він просто намагається свій вогонь економити? Підсвідомо. Потрібно не забути уточнити у Ярена.

Раз, два…

До біса квартиру. Олена ж сказала мамі, що все гаразд, сенс тут сидіти? Може купити якусь легеньку книгу, почитати, дати голові відпочити?

І передчуття до біса. Тим більше, якщо розумієш, звідки вони вилізли. Сестриччині подруги, не інакше. Підсвідомість упевнена, що прокинутися в компанії незнайомих дівчат — погана прикмета. Настають великі зміни, не інакше. Світ вкотре зміниться, стане з ніг на голову і Ярослав дізнається про щось нове. Щось таке, що для спокою краще не знати. Мандраж загалом. Що там може змінитись? Виявиться, що на Землі діє орден противників магії, який не дає їй розвиватися? Інопланетний, мабуть. Готуються таким чином до захоплення планети. Чекають, доки вона технічно розвинеться до їхнього рівня, інакше захоплювати не цікаво.

Маячня якась.

Краще відпочити та спробувати знайти у бібліотеці Міста щось про восьминога. Не дарма він тут існує.

А ще можна пошукати вхід у тунель. Арку могли зруйнувати, якщо печать накладали, про світ могли забути, але тунель нікуди не подівся. Чекає, доки світ знову знайдуть і спробують з ним зв'язатися. Тоді й арка з'явиться.

Тоді з'явиться арка.

Світ же шукають, отже, рано чи пізно знайдуть. І що вони після цього зроблять? Та нічого хорошого, якщо згадати Скриню. Не важливо, зі страху чи нерозуміння, але великі та дуже добрі маги не люблять те, що від них відрізняється. А тут не купка неосвічених племен. Тут і зброя і населення набагато більше, та й наука на місці не стоїть.

— От чорт, — сказав Ярослав, переставши крокувати коридором туди-сюди.

І що можна зробити в такій ситуації? Та нічого. Тут навіть дажани не допоможуть. Може можна якось тунель заблокувати? А як? І спитати начебто ні в кого. Надто вже тема оригінальна. Саме того, хто буде питати в підготовці теракту й запідозрять.

— Треба подумати, — сказав Ярослав. — Потім. А зараз за книжками, хай голова відпочине. Бо ще до чогось цікавого додумається.

***

Саша остаточно і безповоротно переконався, що Денис ненормальний і почав сумніватися у своїй свідомості. Вони вже два тижні переслідували Славика Порхоменко. Денис при цьому в силу своїх здібностей намагався непомітно вивідати, де ж Славик пропадав так довго. Сашці щоразу через «ненав’язливі» питання друга ставало погано. Він був упевнений, що Славик, зрештою, не витримає і наб'є обом морди. Але вперто продовжував переслідування. Найцікавіше — він гадки не мав, навіщо ходить за колишнім однокласником. З Денисом все ясно, у нього з'явилася мета у житті і він намагався її досягти. Сашка ніякої мети не мав, він би з великим задоволенням повалявся на пляжі, пограв у волейбол або підзаробив, продаючи щось сувенірно-непотрібне поблизу моря. Найдохідніше місце. Натомість вештається містом слідом за Денисом, а той ходить за Славиком. Такий собі ланцюжок. Від складного до найпростішого.

Наразі Славик сидів на лавці в тіні і читав книгу. Поруч із ним лежали ще дві книги. Усі три були куплені півгодини тому на книжковому ринку. Вони були із розряду фентезі. У всіх книгах головний герой переселявся зі звичайного світу до населеного магами, ельфами та іншими фентезійними расами. Дуже схоже на інтерес до теми подорожей паралельними світами. Славик читав, іноді хмикав, іноді загадково посміхався.

Денис знемагав від неробства і, мабуть, вигадував чергове геніальне питання.

Сашко знічев'я спостерігав за дітьми.

Досі він навіть не підозрював, що на Олександрівському проспекті збирається стільки дітей. Діти окупували дитячі майданчики, обліпили нехитрі гойдалки, гірки та інші дитячі пристосування. Діти повзали по піску, стрибали на батутах, плакали в візках, бігали один за одним, верещали і стріляли з водних видів зброї, періодично бігаючи до бювету для підзарядки. Інші діти зображали баскетбол на майданчику, знущалися з бронзового коня, зображали крутих екстремалів за допомогою роликових ковзанів, скейтів і велосипедів, благо скульптор подбав про відповідний рельєф навколо свого творіння. Батьки, присутні при цьому неподобстві, сиділи по лавках, грали в нарди, шашки та шахи, у настільний теніс, балакали телефоном, читали газети та журнали, деякі матусі щось в'язали, іноді дрімали. Бронзовий козак сумував. Він був найрозумнішою людиною з усіх присутніх, але його ніхто б слухати не став.

— На кого ми чекаємо? — нарешті знайшовся з питанням Денис. Цього разу він підходив здалеку. Дуже здалеку. Мабуть, боявся зарання налякати.

Ідіот.

— Їх, — флегматично озвався Славик, махнувши рукою вліво.

Сашка обернувся і зрозумів, що дарма він це зробив.

Їх було троє, і вони були близько. Занадто близько для непомітної втечі.

Перший своїм виглядом дуже скидався на Славика. Такий же худий, русявий. Фізіономія нахабна та самовпевнена. Хвостик на потилиці куций. Погляд спокійний, хода нелюдська. Сашка його знав. Цей хлопець зранку займається у парку якоюсь східною гімнастикою. У нього таємно закохана сусідка, та й, мабуть, половина різновікових представниць жіночої статі у навколишніх будинках. Сашка йому заздрив. Завзятий хлопець.