розділ 12

Печаті та експерти

Сидіти на лавці у сквері було нудно. Тинятись містом без діла та мети сенсу та бажання не було. Хотілося зайнятися чимось корисним. Навіть підданих із їхніми вічними проблемами якось не вистачало. І коли нудьга встигла стати незвичним станом? Дивно.

— Треба вигадати собі заняття, — сказав Ярослав уголос. — Бо скоро погоджуся відновитися в університеті і почну знайомитися з милими доньками чудових батьків. Це буде сумно. Два таких несхожих навчальних заклади я вже не переживу. Повернутись у свій світ, чи що? Раптом за мною вже скучили? А може, навіть Ладане зі своєї практики повернулася. Чи пошукати тут щось цікаве?

Ярослав підозріло оглянув сквер, але нічого цікавішого за пару горобців, що ділили шматок печива, не знайшов.

— Потрібно дивитися глобальніше, — зрозумів він. — А то ще збожеволію. Ось уже сам із собою розмовляю.

І куди тут можна подивитися? На що? Світ як світ, люди, як люди. Нічого нового та незвичайного. Машини їздять. Драконів та дажанів немає, що не може не тішити. Магів, здається, також немає.

Або?

Маги.

Яке цікаве питання, виявляється. Вони є, чи їх немає?

Ярослав трохи подумав. Подивився навкруги, переконуючись, що нікому не цікавий, і спробував покликати свій вогонь. Як і слід було очікувати, викликати стихію не вдалося, хоча легкий відгук на межі сприйняття був. Ще один головний біль. Чому у присутності Ярена призвати вогонь виходить, а без нього ні? Яка різниця? Адже робиться все абсолютно однаково. І запитати нема в кого. Довелося змиритися і взятися за щось легше у виконанні. Сторожова мережа, наприклад. Звична та добре знайома річ. Потягнути на себе кілька вільних ниток, зв'язати, пустити іскорку наповнювати енергією кілька отриманих вузликів та переконатися, що все чудово працює. Хоч бери і розвішуй цю красу на дереві, бо більше просто нікуди.

— Дивно, — сказав Ярослав.

Що там шановний кимось Табаді говорив про печаті, що забороняють магію? Та майже нічого. Вони взагалі на світі, чи тільки на людях? Знати б ще як ці печаті виглядають і де їх шукати.

Людей довкола не спостерігалося, та й що там треба виглядати Ярослав не уявляв. І розвіятися вони могли давним-давно, якщо їх якось не підзаряджали. Можна було подивитися на світ в мадаї. Але чим світи відрізняються один від одного, він також не знав. Цього, схоже, взагалі ніхто не знав. Навіть Етль починав у відповідь на такі запитання щось невиразне бурмотіти і закочувати очі, як дівчисько-двієчниця на іспиті.

Ідей, чим себе зайняти, не було.

Може, дійсно подивитися? Раптом чимось відрізняється. Чимось таким, що навіть людина, яка не має поняття, куди і на що дивитися, помітить?

Дурість якась.

Ярослав глибоко вдихнув, заплющив очі, хитнувся вперед і почав дивитися. У мадаї Земля виглядала звичайно. Скупчення складових сплетених у неохайний візерунок, що повільно і велично змінюється, немов дихає. Придивившись, у цьому плетінні можна було знайти складові людей, спробувати визначити, чим саме вони обдаровані, посмикати за ниточки, нагородивши головним болем. Тільки навіщо? Вільні нитки також є. Та й тоненькі павутинки, напевно, на своєму місці, просто їх роздивитися складніше. То в чому ж різниця між Землею та тими світами, де магія основа всього і вся?

Дивитись крізь нитки, далі й глибше, спробувати побачити кожну окремо й усе водночас, хоч би як дивно це звучало, а потім натрапити на це. На відмінність. Темне скупчення якихось не зовсім живих ниток, кудлатих, немов пліснявою покритих, схожих на щупальця восьминога, котрі він вільготно розкинув навколо себе. Щоправда, щупальців не вісім. Їх безліч. Статичні такі. Постійні. Важкі на вигляд. Щось старе-старе за відчуттями. Немов руїни чогось занедбаного через непотрібність. А потім ці руїни провалилися в болото, вкрилися пліснявою і з тих пір так і лежать, якихось археологів чекають.

Ярослав здивовано роздивився восьминога, спробував до нього доторкнутися, але рука вільно пройшла крізь темні нитки, наче їх не було. Такий собі всесвітній глюк, чи глюк світу. У тому, що не глюк окремо взятого мага-початківця, Ярослав був упевнений. У мадаї глюків немає. Хвора на голову людина, здатна бачити галюцинації, в мадаї не увійде. Просто не зможе налаштуватися.

— Дивно, — сказав Ярослав.

Але тепер було від чого відштовхуватися. Якщо припустити, що саме так печать, що забороняє магію і виглядає, можна спробувати знайти відомості про щось схоже. Навіть якщо це не печать, пошукати варто. Те, що йому вдалося сплести мережу, нічого насправді не означало. Творці дуже нестандартні маги і не факт, що на них діють стандартні заборони та печаті.

— Вважатимемо, що печать. Хоч якесь пояснення, сказав хлопець.

Запитання в іншому. Де шукати інформацію? До бібліотеки йти безперспективно. Знову вкажуть на якусь поличку і перелопачуй книжки два-три роки, принагідно вивчаючи мови. Щоб зрештою усвідомити, що весь цей час читав роздуми на вільну тему — «Ні чим не підкріплені філософствування людей, яким більше зайнятися не було чим». І це у кращому випадку. Адже можна нарватися на що завгодно, починаючи від любовних романів і закінчуючи життєписом правителів екетів. Та й взагалі, вивчати мову, що давно канула в Лету, заради того, щоб прочитати книгу, яка незрозумілими шляхами потрапила в бібліотеку, верх ідіотизму. Має бути спосіб простіше. Амулети там якісь. Магічні перекладачі. Потрібно було цим питанням поцікавитись. Чому раніше не зрозумів?

Ярослав подумки обізвав себе дурнем і розплющив очі, повертаючись до реальності крихітного скверу, прикрашеного десятком лав і круглою клумбою з рудими чорнобривцями.

Вид на квіти закривала людська постать дуже знайомих габаритів, що стояла впритул до лави. Ярослав підвів голову і переконався, що з приналежністю фігури конкретній людині не схибив. Нік. Розслаблений такий. Руки схрещені на грудях. Дивиться з цікавістю, як на якогось звіра в клітці. Зараз ще й пальцем почне тикати, реакцію перевіряти. Поки звірятко не вчепиться в палець, як це зробив флегматичний хом'як дрібної сусідки.