розділ 8

Світ тисячі богів

Пошуки потрібного храму затягувалися. Він мав бути десь у цьому районі, але успішно ховався. Ярослав почав думати, чи не пошукати тут православний християнський. Раптом також є? Сан дочитувала черговий роман, за її словами, шукала прихований зміст буття. Кіого ще півгодини тому зник у невідомому напрямку разом із хихикаючою дівчиною, яка відстала від якогось весілля. Просив покликати, коли храм знайдеться, з цією метою навіть чергову рахітичну пташку залишив. Шан, залишений незрозуміло на чию опіку, захоплено щось малював. Під ноги він при цьому не дивився, але від піклувальників незрозумілим чином не відставав. Чимось він нагадував Тамі. Причому так сильно нагадував, що Кіого довелося зводити своє придбання до магістра Табаді. Не дарма водив. Хлопчик виявився наполовину ельфом, завдяки чому поєднував у собі повітря, вогонь та крапельку металу. А ще він бачачим. Слабшим за Тамі, але досить сильним, щоб магістр схопився за голову і став підшукувати дитині школу, де їй зможуть прищепити основи, про які хлопчик досі не знав. Магічними талантами проданих недбайливими матінками дітей ніхто не цікавиться. Даремно, як виявилося.

Ярослав понуро подивився на набридлий краєвид. Ця яскрава картинка подобалася лише в перші кілька годин, а потім від неї починало нудити, як від цукерок, якщо ними об'їстись. Купа пагорбів, від горизонту до горизонту, причому у будь-який бік. На кожному пагорбі храм. Навколо храмів квіти, фонтани, магічні прикраси, святково одягнені люди, передзвін, вереск якихось музичних інструментів. А ще запахи, спочатку приємні, але зараз від них починала боліти голова. Небо у світу було яскраво-синім, сестра такий колір називала "електрик". Хмари були настільки білі, наче їх щодня прали з відбілювачем. Сонце було яскравим і радісним, воно лише зрідка ховалося за білими хмарами. Трава навколо зелено-зелена. Корінних мешканців цього світу хотілося вбити. Наскільки Ярослав зрозумів, цією яскравістю забарвлень світ завдячує саме їм. Феєчки, щоб їх. Дрібні, не зовсім матеріальні істоти, що пурхали серед квітів. Вони навіть не дуже розумні, але храми їм чимось подобаються. Будь-які. За чутками, десь є навіть храм, присвячений якомусь темному богу. Напевно, єдина темна пляма на зовнішності цього світу.

— Ми його знайшли, — порадувала компанію Тамі, від повноти почуттів підкидаючи в повітря чергове кошеня, підібране по душевній доброті.

Тамі, Нейме, Дан і Каєчка, котра приєдналася до них як туристка, відокремилися від групи Ярослава досить давно, вирішивши, що у двох груп пошукачів-аматорів більше шансів, ніж у однієї. Втратити одна одну дві групи не боялися. Тамі легко знаходила потрібних їй людей. А тепер і храм знайшла.

— Де? — спитав Ярослав.

— Он там, — махнула рукою праворуч дівчина. — Бачиш, дах високий, схожий на конус, червоний. Це він і є.

Дах Ярослав роздивився.

— Чудово. Тепер ідемо за Ладане.

Нареченій до самої церемонії потрібно було сидіти на самоті і думати над своїм минулим життям. Адже з моменту заміжжя воно кардинально зміниться. Так що сиділа Ладане в номері якогось готелю, думала, як би пом'якшено порадувати батька своїм заміжжям. Батька їй втрачати не хотілося. А від подібної новини йому погано може стати.

Весільну сукню дівчата купили підозріло швидко у цьому ж світі. Чомусь синє. У комплекті із сукнею йшов віночок із синіх квітів, який Сан тут же наділа на голову нареченій. Ярослав не став уточнювати навіщо. Треба так треба. Головне, що від нього не вимагали якось по-особливому прикрасити себе.

Церемонія зайняла набагато менше часу, ніж пошуки храму. Жрець богині Мірри занудно перерахував сімейні обов'язки Ладане, порадував її тим, що відтепер вона навіть говорити не має права без дозволу чоловіка. Ярославу сказав, що за все перелічене вище він повинен дружину оберігати, від кого і чого оберігати, не уточнив. Потім порізав їм долоні підозрілим темним ножом і скріпив союз, змішавши кров над жертовною чашею. Після чого майже виштовхав із храму, у жерця наближалася обідня перерва.

Наступним номером програми була зустріч із розгніваним батьком тепер уже дружини. До нього слід було підготуватися ретельніше.

***

— У тебе така гарна спина, — сказала Ладане.

Прозвучало якось жалібно і безглуздо. А спина справді гарна. Засмагла. Без зайвої м'язистості. І плечі широкі. Ладане ніколи не розуміла, чому Сан подобаються величезні монстри, що складаються з гори роздутих м'язів.

Яро здригнувся, обернувся через плече і підбадьорливо посміхнувся.

— Все гаразд, — сказав він. — Твій шановний батько нічого зробити не зможе. І шановні наречені теж. Ми одружені. Їм доведеться змиритись. Адже це мій світ, я можу взагалі їх звідси не випустити.

Ладане кивнула і зрозуміла, що знову почервоніла. Вона почувала себе дурепою. Цікаво, всі наречені так почуваються після першої шлюбної ночі? Може, треба було послухатись поради Кіого і напитися? Тільки навіщо? Кого і чого вона тепер соромиться? А головне чому? Вчора ввечері не соромилася, сьогодні теж, а тепер безглуздо витріщається на спину свого тепер уже чоловіка і червоніє. Через спогади. Ця спина на дотик така гладенька. І лопатки стирчать.

Ладане щільніше закуталася в ковдру і перевела погляд на двері. Розгніваний батько ось-ось мав увірватися. Пташка Кіого повідомила. У світ Ярослава Сан довелося привести не тільки батька, а й наречених, між якими Ладане пропонувалося зробити вибір. Перший жених величезний, страшний, але із Старшого Дому. Другий гарненький до неподобства, навіть гарніший за Кіого, багатий і дурний, зате які дітки красиві будуть. Третій син друга батька, прихоплений для колекції і про всяк випадок. Тіто Ладане відмовила чотири рази, шкода, що він так і не заспокоївся. Його ображати не хотілося. Можливо, на це й розраховував батько. Не могли ж йому насправді подобатися товстий сьомий племінник і гарненький любитель хлопчиків.