розділ 7

Суцільні сюрпризи

Студентів академії Табаді безцеремонно випер, як тільки всі повідомили про свої претензії. Всі інші залишилися, напевно, щоб провести позачергові переговори. Ярослав не заперечував. Компанія, що зібралася на чолі з Етлем, йому не подобалася. Ладане було все одно. Вона муркотіла під ніс пісеньку і час від часу починала витанцьовувати, привертаючи до себе увагу перехожих. Кіого був радий, що ніхто не додумався поставити йому кілька запитань, який у присутності Сато, якби його воля, він би втік. Сан йшла горда і дуже задоволена. Тамі всю дорогу розповідала про нещастя, котрі переслідували руду кішку і підходила до того моменту, коли слід попросити Ярослава про надання їй притулку в безіменному світі.

Так вони й дійшли до кімнати Ладане. Зачинили двері, обстежили кімнату на предмет підслуховування, Сан сплела захисний кокон і дозволила пред'являти один одному претензії. Першим вирішив почати Ярослав, не все ж йому виправдовуватися.

— Ну все, Полуничка Чорний Плащ, захисник сестер, готуйся, смерть твоя прийшла.

Кіого позадкував. Хто такий Куросакі Ічіго він не знав, але здогадувався, що хвалити його зараз не будуть.

— Я ж допоміг!

— Ах, допоміг! Сволота! Нам було дуже затишно у центрі твого урагану. Особливо, коли будинки злетіли і почали крутитися довкола нас. Придурок! Ти думав, ніхто не помітить руйнувань, що залишилися після твого урагану? Серйозно, ти думав? Твоє щастя, що нікого не вбило! А звинуватили в твоїх дурощах мене! Хоча мені щось подібне тільки в кошмарі могло наснитися! Звідки ти взагалі там узявся?

— Шахіш привів.

Кіого дістав із кишені гризуна і всунув законному господареві.

— Ах, шахіш?! Тобі це навіщо?

Гризун захитався на хвості як маятник. Винним він не виглядав. Поворушив носом, пирхнув і покірно обвис.

— Гаразд, начхати на задуми смугастих мишей. Кіого, якщо ти в найближчому майбутньому не знайдеш людину, яка побувала на Скрині і не зумієш знайти собі вчителя, тримайся від мене подалі. Ти небезпечний.

Шаман-початківець з готовністю закивав. Ладане хихикнула і заспівала про дівчину, що збирала в лісі трави для приворотного зілля. Тамі поспішила нагадати про сумну долю кішки.

Лаятися Ярославу перехотілося. Безглуздо. Не відчують вони себе винними. Подумаєш, половину вулиці розніс, зате в порятунку сестри взяв участь. Сан взагалі здогадалася покликати Табаді, а той дракона, в якості нейтральної сторони. Тамі на кішках збожеволіла. Ще ці дажани.

— Сан, а що то був за дажанський суддя? — спитав у самої обізнаної.

— Старійшина. Один із тих, хто вирішує конфліктні ситуації між дажанськими сім'ями. Замовлення там хтось у когось забрав. Влізли на чужу територію. І тому подібне.

— Зрозуміло.

— Як ти примудрився укласти з ними контракт на охорону?

— Не знаю, — Ярослав хитнув головою, наче від цього руху думки могли прояснитись і вишикуватися чіткими рядами. — Коли я вперше побачив старого-суддю, якраз водники вкотре підлаштували велику гидоту драконам, в якості помсти за щось, не пам'ятаю за що. У мене голова йшла кругом. А тут дідусь у комбінезоні. Веселий такий, життєрадісний. Щось про право проходу говорив і про захист, я взагалі не вслухався. Здається, коли він запитав, чи я згоден, я погодився. Просто, щоб він від мене відчепився.

— Сказати кому, не повірять, — захопилася Сан.

Кіого свиснув.

Шахішу набридло зображати маятник і він випарувався, рятуючи свій хвіст із руки господаря.

Ладане заспівала про сині квіточки у когось на голові і почала скакати по кімнаті. Алхімічний склад виводитися з її організму не поспішав. Його дія тільки міцнішала. Дивне у місцевих цілителів уявлення про розслаблення.

Тамі тяжко зітхнула.

Кішка підтримала її жалібним м'явом.

Дивно, але Ярославові чомусь захотілося до замку. Він навіть згоден був розподіляти землю під городи.

Академія як ніколи нагадувала божевільню.

***

Наступний день спокою не приніс. Почалося все з появи Кіого, який зранку начебто вирушив шукати людину, здатну потрапити до Скрині. Де він цю людину шукав, Ярослав так і не зрозумів, та й не знайшов нікого. Зате повз гарненького до непристойності хлопчика тринадцяти-чотирнадцяти років пройти не зміг.

— Це хто? — спитав Ярослав, розглядаючи залатану хламіду, в яку хлопчик був одягнений.

— Шан, — представив пацана Кіого. — Він художник. Адже нам потрібні художники.

— Де ти його взяв?

— Купив, — скромно зізнався Кіого.

Хлопчик кивнув, мабуть, підтверджував.

Золотоволосе янголятко з гранично наївним поглядом. Кому могло спасти на думку продати таке диво?

— Чого? — мало не підскочив Ярослав. — Де купив?

— На базарі. Там рабів продавали. А на Шана так облизувалася стара дама, страшна як три демони відразу, що я зрозумів, його треба рятувати.

Раніше він рятував лише дівчат.

— Тебе вже й на гарненьких малолітніх хлопчиків тягне? Педофіл.

— Я?!

Хлопчик обурено дивився на Ярослава, безмовно підтримуючи свого рятівника.

— Та робіть що хочете, — відмахнувся Ярослав і поспішив піти. З Кіого станеться змусити всіх, хто попадеться на очі, шукати одяг для свого придбання.

Наступним номером програми став незапланований іспит, який Ярослав із тріском провалив, ще раз підтвердивши, що зі стандартними плетенями творцям краще не зв'язуватися.

Потім довелося півдня закликати вогонь під чуйним керівництвом майстра стихій. Вогонь заклик ігнорував, що Ярослава анітрохи не дивувало. Ярена і Валока поряд не було, інших вогонь соромився.

Надвечір Ярослав втомився настільки, і морально, і фізично, що заснув ще на підході до ліжка. Він не пам'ятав ні як знімав взуття, ні як роздягався, ні як зачиняв двері. Хоча, двері він не зачинив, пам'ятати там не було чого.

Снилося йому похмуре озеро, що пінилося під дощем. Мокре дерево, з якого зривалися величезні краплі і падали на маківку. Порожня пляшка в калюжі. Не було тільки танцюючого кота. Його замінювали три руді красуні, які хвацько виконували танець живота з елементами стриптизу. Заміна Ярославу подобалася. Він із задоволенням спостерігав за дівчатами, гадаючи, в який момент на них взагалі нічого не залишиться. Слухав брязкіт монет, що зливався з шелестом дощових крапель. Розслаблявся.