розділ 5

Хто як може, той так і рятує

Бібліотекарі цього разу були присутні на робочому місці. Чого від них хотів Ярослав ці, безперечно розумні люди, зрозуміти не змогли. Може, він дуже плутано пояснював, може, погода була така, магнітні бурі, атмосферний тиск низький, не важливо. Розмова з бібліотекарями закінчилася тим, що йому показали полиці з книгами про драконів та попросили пошукати самостійно. Тільки акуратно та без шуму. А вони поки що підуть, допоможуть відвідувачам, які знають, чого хочуть.

— Треба було взяти з собою Нейме, — зрозумів Ярослав. — У книжках він розуміється.

Поле для розкопок вражало. Три високі та довгі стелажі, зверху донизу забиті книгами. Ярослав прикинув, що якщо почне переглядати всі книжки поспіль, закінчить через два-три місяці. Це якщо не спати і переглядати не читаючи. А якщо читати, то тут його й поховають. Може, навіть пам'ятник буде споруджено, як людині, що читає, у всіх світах.

— Миш, ти випадково не знаєш, яка саме книга мені потрібна? — спитав Ярослав, особливо не сподіваючись на відповідь.

Шахіш подивився на господаря так само, як на нього зовсім недавно дивилися працівники бібліотеки. З нерозумінням та жалістю.

— Виходить, не знаєш, — зрозумів Ярослав. — Гаразд, почнемо спочатку.

Він сів перед найближчою шафою і взяв із найнижчої полиці крайню книгу. Розкрив, вивчив кілька сторінок та закрив. Взяв наступну, повторив операції. Потім ще одну. Приблизно на книзі двадцятій зрозумів, що йому треба або забути про драконову душу, або йти до Ладане і просити її навчити його ще кільком мовам. Бажано кільком десяткам мов. Чи сотням? Он скільки книг. А може й тисячам, якщо згадати, скільки є відомих світів. У яких може і говорять загальним, але це зовсім не означає, що інших мов у них немає. Десяткам тисяч. Або сотням.

Не здолавши й чверті обраної полиці, Ярослав остаточно переконався, що прийти до бібліотеки було не найкращою ідеєю. Знайомою мовою трапилося всього кілька книг, та й ті були або знайомими казками, або маренням якихось божевільних.

— Знаєш, Миш, на Землі є одна дуже розумна рослина. Вона знає все на світі, до неї за довідками посилають із будь-якими питаннями. Чим дурніше чи складніше питання, тим охочіше посилають. Хрін воно називається. Може нам до нього сходити та спитати? Ефект буде той самий, що від розгляду цих книг. Відповіді ми не дізнаємося, але часу, напевно, витратимо менше.

Шахіш попирхав. Може, посміявся? Не може цей дрібний гризун весь час лаятися і критикувати розумові здібності господаря.

— Напевно, простіше поговорити з Етлем. Раптом на нього щось зійде і він перестане вдавати, що не розуміє, чого я від нього хочу.

Або поспілкуватися із вищими силами. На них теж щось може зійти. Або вони можуть зійти. Там уже як пощастить.

Ярослав барвисто уявив себе біля багаття, з бубном, в оточенні шанувальників, що обкурилися. Потім до кострища вийшов Кіого, представився великим шаманом і запропонував свій репертуар на вибір. Ярославу одразу сподобався заклик предків. Раптом трапляться розумні люди і зможуть щось порадити. Всім іншим сподобалася можливість поставити кілька питань вітру.

— Знаєш, Миш, я зрозумів одну річ. Нам терміново потрібно знайти людину, яка побувала на Скрині і вмовити її туди повернутися. У супроводі Кіого. Впевнений, нашому шаманові потрібний учитель. Тому що якщо він почне експериментувати зі своїми вітрами в нашому світі, добром це не скінчиться, і зміною ландшафту на окремо взятій території ми не відбудемося.

Шахіш хитнув вусами.

— Ти також так думаєш? Ну і відмінно. Значить у нас попереду дві термінові справи. Перше — спробувати витягти з Етля бодай якісь відомості. Не подобається мені історія з Валоком. Друге – знайти провідника на Скриню. Є ще третє – старанно уникати Сато. Але тут від нас мало що залежить. А жаль.

Поговоривши з гризуном, Ярослав таки додивився книжки на полиці і переконався, що перше враження було вірним. Доведеться вивчати мови. І сподіватися, що окрім казок і марення там буде щось варте уваги. На що надії мало. Або допитувати дракона. Знову. Веселячи народ і виставляючи себе ідіотом. Сподіватися на позитивний результат тут також не доводилося.

Якщо логічно подумати, нічим знання про можливе майбутнє не допоможе. І без того зрозуміло, що нічого хорошого не станеться. А подробиці? Без них можна прожити. Але не хочеться. Краще знати, до чого готуватись.

Дурня, напевно.

***

Етль знайшовся на постаменті. Застиг у гарній позі і прикидався статуєю. Жаль, що невидимість вимкнути забув.

— Гей, дракон, — тихенько покликав Ярослав, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги.

Нуль емоцій.

— Етль, поговорити треба.

— Ну, чого тобі ще від мене треба? — стомлено спитав дракон.

— Подробиці.

— Які подробиці?

— Розумієш, ми сьогодні завдяки Кіого займалися порятунком однієї дуже оригінальної сімейки. Моторошно оригінальної. Вони у лісі партизанів зображували, від власника ховалися. Знаєш чому?

— Ні. І знати не хочу.

— Нічого страшного. Я все одно розповім. До складу цієї цікавої сімейки входить хлопець, маг-початківець. У ньому проблема й полягає. Він зараз виглядає як величезна червоно-чорна гусениця. Товста та коротка. Страшна. А виглядає так тому, що в ньому живе частка душі дракона. За допомогою цієї частки розум хлопця, що вмирав, колись врятували. А тепер він щось наплів, перенапружився і перетворився на чудовисько. Знаєш, мене його приклад не надихнув. Тому мені необхідно знати, що трапиться, якщо я роздроблю своє дзеркало.

— На червоно-чорне чудовисько ти не перетворишся, — байдуже сказав дракон. Розказана історія його анітрохи не вразила.

— А на що я перетворюсь?

Дракон хмикнув, зобразив ікласту посмішку і нахилився до Ярослава з таким виразом на морді, наче вперше побачив.

— Який цікавий хлопчик. Майбутнє хоче знати. Можливе майбутнє. Або неможливе.