розділ 2

Хороший хлопець

На подив Ярослява Каєчка виявилася звичайною дівчиною, скоріше симпатичною, ніж красунею. Довге попелясте волосся, заплетене в косу, сіро-зелені очі, які дивляться з переляком і надією, кирпатий ніс з ластовинням, тоненька фігурка. Нічого видатного.

— Ось, — сказав Кіого, махнувши убік дівчини рукою. — Я їхав до арки, виконавши доручення магістра Хіте, а вона там плакала.

— Біля арки? — здивувався Ярослав.

— Ні, у лісі.

Кіого на Ярослава подивився дещо здивовано, мабуть, запідозрив, що знущається. Дівчина якось підозріло пирхнула. Чи готувалася знову заплакати, чи намагалася стримати смішок. Ну, так, дівчата, які переживають за долю рідних, сміятися не повинні, тільки плакати, поки не трапиться якийсь жалісливий іди… тобто лицар без страху і докору готовий допомогти.

— Ти висловлюйся ясніше.

Якось недоречно згадалася чи то китайська, чи то японська легенда. Там дівчина з кошиком яєць намагалася найняти когось, хто допоможе їй помститися вбивцям брата. Платити вона збиралася яйцями з корзини. Як не дивно, помічник знайшовся, пожалів гарненьку дівчину. Для нього ця історія закінчилася сумно. А дівиця його поховала і з почуттям виконаного обов'язку вирушила додому.

— То що там із лісом?

Кіого зітхнув.

— З лісом усе гаразд. Густий, практично непрохідний, ще якась погань водиться. З тракту там краще взагалі не сходити.

— Ага, — сказав Ярослав. І хто тут знущається? — Дівчина сиділа просто посеред тракту й плакала.

— Ні, це я в кущики поліз. Потрібно мені було. Не міг же я терпіти до міста.

— А там дівчина. Ти хоч штани зняти не встиг?

— Які штани? Там якась шипуча гадюка була. Величезна. Я її як побачив, одразу все з голови вилетіло. І магістр, і тракт, і причина, через яку я з цією гадюкою зустрівся. Цікаво, як там мій кінь? І сумка. У сумці одяг, їжа, добре хоч документи у кишені.

— Ми говоримо про коня чи дівчину? — вирішив про всяк випадок уточнити Ярослав.

Каєчка закрила обличчя долонями і видавала невиразні звуки. Плечі здригалися. Навряд чи вона там ридала, з такою розповіддю.

— Про дівчину. Просто кінь у лісі залишився. Зовсім один. Раптом його хтось зжере?

— То що, йдемо рятувати коня?

— Ну, якщо трапиться дорогою, то так, а так родину Каєчки.

— Чудово. То що там було далі з гадюкою?

— Вона за мною побігла!

— О-о-о-о, — простяг Ярослав, уява у нього була жива і барвиста. Воно легко намалювало довге сіро-зелене щось із купою ніжок на шарнірах. — Мабуть, то була сороконіжка.

Кіого замислився.

— Може й сороконіжка, — не сперечався він. — Я не придивлявся. Ось паща у неї була велика. І зуби.

— Великі, — сказав Ярослав.

— Так. Величезні. Я як рвонув, біжу, чую, ззаду щось шелестить, напевно, гадюка і тут вибігаю на галявину. А там Каєчка. Плаче.

Ярослав потеребив мочку вуха і запитав:

— Гадюка куди поділася?

— Не знаю. Відстала, мабуть.

— У мене ще одне, останнє запитання. Чому ти привів сюди Каєчку та залишив у лісі її родину? Невже не можна було всіх одразу забрати?

— Розумієш, Каєчка заблукала. Вона плакала тому, що не могла знайти свою рідню.

— Ага, — сказав Ярослав.

Цікаво, як цю родину тепер шукати? Ліс там великий, густий, населений сороконіжками. Шукати можна до посиніння.

— Ти хоч у світ, де загубилася родина Каєчки, повернутись зможеш? — поставив ще одне запитання Ярослав.

— Звичайно, — не дуже впевнено відповів Кіого.

— Чудово, — не став вдаватися до подробиць Ярослав. — Тепер іди до драконів і вмовляй когось із них покатати нас. Видивлятимемося зверху. Нічого розумнішого особисто мені на думку не спадає.

А ще може виявитися, що родичі Каєчки передбачили і такий варіант, тому зверху місце їхньої стоянки роздивитися ще складніше, ніж із землі. Сподіватися на те, що дівчина впізнає знайому галявину або дерево, теж не варто. Хоч бери рупор та кричи над лісом: «Ау! Не бійтеся нас! З нами Каєчка! Ми вас врятуємо!» Чи змусити дракона покричати? Якщо Кіого вдасться когось вмовити на цю авантюру.

***

Родичі Каєчки виявились справжніми партизанами, з повітря їх було помітити не простіше, ніж із землі. На додачу до цього дівчина страждала на просторовий кретинізм. Вона навіть із поняттями північ, південь, захід, схід довго не могла визначитися. На небі були хмари і дівчина похмуро заявила, що доки не побачить сонце, нічого не зрозуміє. Це при тому, що з одного боку були добре помітні гори, з другого за лісом було місто.

Пошуки партизанів закінчилися тим, що Кіого знайшов свого коня. Далі пішло легше. Кіого через ліс ломився, не розбираючи дороги, за ним мчало щось досить велике, тож сліди цього забігу побачив би хто завгодно. Дракона вмовили зображати повітряне прикриття та евакуаційний вертоліт в одній особі. Каєчка заприсяглася, що від галявини, на якій її знайшов Кіого, до того місця, де ховаються її родичі недалеко, просто вона не знає в який бік іти. І пошукова група вирушила в дорогу. Шукати пригоди на свою голову, як запідозрив Ярослав. Гадюка, вона ж сороконіжка теж десь повзає. Напевно, голодна, адже Кіого на обід упіймати так і не змогла.

На галявину вони вийшли якось несподівано. Ось секунду тому попереду був тільки густий чагарник, трохи прим'ятий Кіого і гадюкою, а потім робиш крок і опиняєшся на галявині.

— Ось тут Каєчка плакала, — одразу впізнав місцевість Кіого.

— Дуже добре, — сказав Ярослав. — У сенсі, добре не те, що плакала, а те, що галявина та сама. Куди підемо далі?

Кіого та Каєчка переглянулись і дружно подивилися на Ярослава, вирішивши перекласти проблему з двох хворих голів на одну менш хвору.

— Зрозуміло.

Ідей не було. У лісі Ярослав орієнтувався погано. Добре б ще степ. Степ справа звична, незалежно від пори року. Там завжди видно, що відбувається довкола. Здалеку можна побачити схожу на спінене море ковилу, великі жовті свічки суцвіть рослини, назву якої Ярослав чомусь запам'ятати не міг. Натрапити на залишки знайомих окопів, і по них зорієнтуватися з якого боку балка, а з якого найближче село. Ще хорошим орієнтиром були лісопосадки, що темніли вдалині, чайки, які ніколи не відлітають далеко від лиману, балка і навіть самотні дерева. А що тут? Нічого не видно з жодної зі сторін. Навіть дракон на небі не помітний, доки не пролетить над галявою.