Розділ 55. Лавісі.

— Лавісі, ми з миром, — промовив смиренним голосом Ян Співак, і важкі двері самі відчинилися.

Бард, стиснувши лютню та легко перебираючи струни, ступив у коридор, залитий електричним світлом. Метал, пластик — здавалося, ми раптом опинилися на космічному кораблі. Ми рушили слідом за Яном, із подивом роззираючись: надто несхожим було це місце на все те, що ми бачили раніше.

Ми зробили лише кілька кроків, як назустріч нам вийшла жінка невизначеного віку в довгому сріблястому вбранні.

— Хранителько, — схилив перед нею коліно Ян.

Ми повторили за ним.

— Барде, Пілігриме, Біле Перо, — жінка переводила погляд з одного на іншого, — ви прийшли за відповідями чи шукаєте шлях в інший світ?

— Шлях, — відповів Ян.

— Відповіді, — прошепотіла Міріме.

— І те, і інше, — видавив із себе я.

— Ідіть за мною, — Хранителька повернулася й рушила коридором.

Ми поспішили за нею.

Минувши кілька дверей, ми увійшли до величезної зали. Ні, не зали — печери зі склепіннями, що губилися у височині. Стіни були з природного каменю, але обтесаного, а підлога вкрита тим самим штучним матеріалом, що й у коридорах. У центрі печери вирувало озеро, тільки це була не вода, а справжнісінька енергія: вона іскрила, переливалася, кружляла. Трохи далі склепіння підпирали кілька колон, витканих із чистої енергії, яскравих, живих, і я згадав видіння, що відвідало мене після того, як я скуштував «очі дракона». Так, усе було саме так, і у видінні я ступив у це світло.

Значить, усе було зумовлено ще тоді, на третьому рівні?

А може, взагалі, щойно я вступив у гру?

Чи коли задумав аферу з додаванням нулика? Або навпаки — саме цей момент із майбутнього відгукнувся луною там, у минулому? Втім, яка різниця? Я дійшов до самого краю… І ось переді мною новий горизонт.

— Відповіді, — звертається до Хранительки Міріме, нагадуючи про себе.

 Ох, ти ж моя невгамовна ельфійко...

Але мене тішить, що вона не байдужа до світу, попри усі негаразди, що її щось цікавить бодай у віртуалі.

Хранителька киває:

— Ви знаєте, що на вищих рівнях у Віртоленді швидко розвивалася наука, вдосконалювалися технології. Коли роботи почали війну… Коли ми зрозуміли, що нам не перемогти в цій війні, ми, мешканці Віртоленду, почали шукати шляхи для порятунку. В нашій ЛВС…

— Що таке ЛВС? — перебиваю нечемно я.

— Лабораторія Віртуальних Світів, коротко ми називаємо її – Лавісі.— спокійно пояснює жінка. — Так-от, у нашій лабораторії, прихованій у горах, ми працювали над створенням віртуального світу, куди можна було б піти назавжди. Ми вже відправили в новий світ кількох богів (пригадую, що на верхніх рівнях гри богами вважають гравців, бо мало їх сюди добирається), та час від часу приходять нові боги, яких ми теж відправляємо туди. Якщо вони забажають. Із цього місця є три шляхи: якщо ви вирішите йти в новий світ, тоді я створю для вас такі ж світлові колони, де ваші тіла чекатимуть на ваше повернення в нетлінності, не потребуючи їжі та пиття, а ви створите для себе нові аватари для нового світу. Другий варіант: якщо не бажаєте перейти в новий світ, то можна вбити це тіло й повернутися на перший рівень, щоб почати все спочатку. І третій варіант, — Хранителька подивилася мені прямо в очі, трохи мружачись, — можна просто вийти з Віртоленду у свою реальність, залишивши цей світ. Обирайте.

Ян Співак торкнувся струн лютні, яка відгукнулася довгим сумним переливом:

— Я йду далі, мені нічого втрачати.

— Я теж, — підхопила Міріме.

— Е, чекайте, друзі! Якщо ми підемо далі, наші тіла в реалі загинуть! Я й так не повертався додому цілу добу!

— Час у тому світі зовсім не такий, як тут, Пілігриме, — Хранителька мрійливо подивилася на колони; напевно, їй і самій хотілося побувати в новому світі, та вона не могла кинути свою роботу. — За тутешні дні там минають століття. Ви спокійно можете побути там, скільки захочете, і повернутися. Якщо зважитеся на подорож, можете перед цим відвідати свій світ. У вас попереду ніч. До ранку я створю для вас колони.

— Але що чекає на нас у цьому новому світі, Хранителько? — мушу ж я знати, куди вирушаю.

— А ось це ви дізнаєтеся тільки там. Який був би сенс, якби кожен знав, що на нього чекає?

Віртуальний світ, створений у віртуальному світі… Комп’ютерна гра, створена в комп’ютерній грі… Це так… заманливо. Я ж ніколи собі не пробачу, якщо не дізнаюся, що там. У мене ж є вдома засіб, що уповільнює життєдіяльність організму. Гадав, що не доведеться його використовувати, та зараз... На кілька днів я навіть зможу залишити тіло. У Віртоленді час тече набагато швидше, ніж у реалі, Хранителька обіцяє, що в новому світі він ще більш концентрований.

Варто ризикнути.

Хранителька надала нам кімнати, схожі на каюти, тільки без вікон, вечерю та час до ранку.

Я ліг на чисті білі простирадла, підклавши під голову руки й втупившись у стелю. Як давно не відпочивало моє віртуальне тіло… А реальне — як воно там? Я досі не дав остаточної відповіді Хранительці. Добре, повернусь в реал, подивлюся, як я там, подумаю…