Розділ 43. Нове завдання.

Звуки, що привернули нашу увагу, були невластиві дикому лісу. Усі насторожено підняли голови, прислухаючись.

Що це? Схоже на схлипування, тихий плач. Може, пташка якась імітує людину? Як, наприклад, шпак? Чи папуга, хоча він у цих лісах ніби й не зустрічається… Але, щоб імітувати, треба було ці звуки чути раніше.

Ні, не птах.

А що, як це нежить якась або монстр у такий спосіб заманює випадкових подорожніх?

Оце вже в голову лізе всіляка дурня. Хоча, мало що…

Обережно рушили далі, розсуваючи гілля, і невдовзі перед нами постала галявина, перегороджена старим поваленим деревом, на якому сиділа, підібгавши одне коліно і прикривши обличчя долонями… дівчинка? Жінка? Для дівчинки завелика, але постать нескладна, радше дитяча, ніж жіноча. Шкіра у неї була бурувато-зеленкуватого відтінку, і вона плакала, гірко схлипуючи та розмазуючи сльози по набряклих щоках. Все-таки дівчинка. З огрів. Не знав навіть, що у Віртоленді зустрічаються огри, але факт очевидний: сидить перед нами і реве.

Дівчинка не почула, як ми наблизилися — рухалися ми гранично безшумно, а коли побачила нас - підхопилася перелякано. Круглі очі забігали туди-сюди, вона явно поривалася бігти і водночас хотіла залишитися.

— Не бійся, — заговорила лагідно Еллі-Тереза. Оце правильно, хто у нас тут психолог для ботів? Нехай тренується. — Не бійся, ми не завдамо тобі шкоди. Ми просто подорожуємо.

Дівчинка почухала кудлату голову і тікати передумала. Дитяча цікавість — то страшна сила. Тим паче, що ми не набагато більші за неї: дрібні, кволі (проти справжніх огрів), то чого нас боятися?

— Як тебе звати, миле дитя? — продовжувала, усміхаючись, ельфійка.

— Грітхена, — відгукнулася «малеча», зацікавлено розглядаючи нас і навіть відкривши ротика.

Якщо не звертати уваги на розміри, то виглядала вона як дитина років шести-семи.

— А чому ти плачеш?

Згадавши, чому вона плаче, маленька огриця скривилася, і сльози знову потекли з її очей:

— Мама… вона захворіла… Не може встати… Тато пішов на пошуки їжі ще вчора — і не повертається… А я… я навіть води не можу принести для мами… Біля озера оселилося чудовисько, і я боюся, що воно мене з'їсть…

— Тихо-тихо-тихо… Не треба плакати, мила Грітхено! Будь-яку проблему можна вирішити! — доторкнулася Еллі до руки дівчинки.

«Поки тебе не з’їли», — подумки додав я. Настрій мій різко покращився передчуттям нового квесту.

— У тебе є ще родичі? Бабуся? Дідусь? — продовжувала допитуватися ельфійка.

— Ми — самітники. Я не знаю нікого, окрім нашої родини, — важко зітхнула Грітхена.

— Нічого, раз немає рідні, ми допоможемо тобі! Ми ж не залишимо в біді таку гарну дівчинку, правда, Коре, Гошо?

— Звісно! — підпрягся я, хоча назвати гарною маленьку огрицю було… дуже педагогічно.

— Допоможемо, — кивнув Гоша, добродушно усміхаючись. — Веди нас до чудовиська!

Дівчинка побуріла.

— Не лякай малечу! — гримнула на Гошу Еллі. — Ми, звісно, розберемося і з чудовиськом, але спочатку допоможемо її нещасній матері. Веди нас до свого дому, Грітхі!..

— А ви точно допоможете? — підозріло подивилася на нас маленька огриця.

— Та звісно ж!

Загалом у дівчинки не було іншого виходу, окрім як повірити нам. Вона голосно висякала носа в листок лопуха і повела нас до свого дому, складеного з великих стовбурів дерев і вкритого товстим шаром очерету. Дім був простий, але міцний. У дворі, в загорожі, гуляли птахи, що нагадували індиків, а біля будки на ланцюгу сиділо цуценя, можливо, вовченя, позіхаючи та чухаючись. Слідом за дівчинкою ми зайшли в дім, де і знайшли її матір. Вона лежала, щулячись на топчані, вкрита шкурами, незважаючи на теплу погоду. Здається, у неї жар. Вона навіть не озвалась, коли Еллі влила їй до рота цілющий еліксир, проте за деякий час перестала тремтіти і, так і не розплющивши очей, заснула.

— Бачиш, твоїй мамі вже стало краще, — погладила дівчинку по неслухняних вихрах Еллі. — А зараз я ще приготую спеціальне зілля, яким будеш напувати її, поки вона повністю одужає.

— Води немає, — важко зітхнула дівчинка.

— Нічого, у нас є, — ельфійка дістала флягу.

— А можна мені ковточок? — облизнула потріскані губи Грітхена.

— Звісно!

Маленька огриця зробила ковток, другий, і вода у флязі закінчилася. Довелося мені для зілля віддати свою. Гоша теж витягнув флягу і віддав дівчинці. Потім ми перезирнулися, і кожен відділив для огрів частину продуктів.

«Ви допомогли маленькій огриці!

Ваше досягнення «Милосердний» піднято до десятого рангу!

Ви отримуєте досягнення «Мати Тереза» першого рангу!

Ви отримуєте +10 до інтелекту.

Ви отримуєте +10 до репутації.

Ви отримуєте +100 очок досвіду».

— Так, я поки подивлюсь за хворою, а ви сходіть і прикінчіть чудовисько! — Еллі справно віддавала команди. — Грітхі, покажи дядькам, де те озеро, звідки ви зазвичай берете воду!