Розділ 35. Гроза.

Розумно чи не розумно під час зливи ховатися в ямі, але під час несамовитої грози, коли блискавка б’є, наздоганяючи іншу, розтинає небо навпіл, рве на шматки хмари й розпорює невинну землю, краще бути десь нижче.

— Чорт! Гоше, куди ти визираєш у своєму шоломі? Хочеш, щоб у макітру вцілило? — я збив із голови товариша гостроверхий шолом і швиргонув його подалі, на поверхню.

Тут же, немов навздогін, у те місце, куди я кинув шолом, вдарила сліпуча блискавка. Грім, що пролунав одночасно з нею, просто оглушив. Мені ще не доводилося бачити такої грози ні в реальності, ні в іграх. Вуха заклало, і ми могли тільки спостерігати, як блискавки зосередилися на шоломі Гоші й ніби у футбол грають, намагаючись поцілити саме в нього. Така частота блискавок на обмеженій території просто неймовірна! Ми притиснулися один до одного в кутку ями, молячись, щоб нас хоч не залило. Боюся, по слизьких мокрих стінах зараз і не вибратися. Та й куди вибиратися, якщо там блискавка б’є за блискавкою, увесь світ перетворився на хаос, а у вухах — суцільна какофонія?

Не знаю, скільки це тривало, але літні грози короткі. Хоча нам здалося, що минув рік. Грозовий фронт потягнувся далі на південь, за вітром, а на небі показалося усміхнене сонечко. Води в ямі, де ми перебували, було по кісточки, але ясно, що продовжувати розкопки сьогодні не вдасться. Ми насилу вибралися на поверхню.

— Може, на річці ще спробувати пісок мити? — сумнівно запропонувала Еллі.

— А це що? Мій шолом?! — Гоша, застрягаючи в багнюці, рушив у той бік, куди я швиргонув його шолом і куди безперестанку били блискавки.

Хм, це вже ні на що не схоже. Нещасний шолом перетворився на калюжку розплавленого металу, щоправда, вже застиглу й вбиту в ґрунт. Гоша нахилився, потягнув тлінні рештки свого багатостраждального шолома, але він наче вколочений був у землю. Крякнув, охнув, підважив обома руками «паляницю» з двох боків, смикнув щосили. І висмикнув!

Шолом і справді нагадував тепер щось на кшталт цвяха з широким капелюшком. І сам цей, створений ударом блискавки, цвях був завдовжки десь сантиметрів сімдесят-вісімдесят, але за сантиметрів десять від капелюшка сріблястий метал раптом ставав жовтим.

— Золото?!

Виходить, що блискавка, пробивши шолом, пішла в пісок, у якому, мабуть, чимало золотих піщинок, тільки таких дрібних, що «вивудити» за допомогою сита їх не вдається, і своїми величезними температурами (а температура блискавки може навіть перевищувати 30 тисяч градусів за Цельсієм) спекла, сплавила крупинки в таку собі довгу нерівну стрілу.

Так, до речі, згадав. І в реальному світі таке буває в піщаних ґрунтах, і тоді утворюються конусоподібні трубочки з оплавленою внутрішньою поверхнею, здебільшого до метра завдовжки, але іноді навіть до п’яти-шести. Називаються такі утворення фульгуритами, а в народі — стрілами Перуна. І утворюються вони з кремнезему, тобто це скло з різними домішками. Але тут трубочка вийшла золотою!

Це я і розповів своїм товаришам. Боже, скільки радості було! Тепер нам вистачить золота, щоб заплатити господині за житло, їжу та інструменти! І, головне, повернути заставу! І навіть ще залишиться, щоб заплатити бургомістру. І ще трохи залишиться. Радість поступово зійшла нанівець, коли ми зрозуміли, що особисто нам дістанеться зовсім небагато.

Тут погляд мій упав на Еллі, яка замислено колупала ніжкою пісок. Адже вся площа навколо шолома була поцяткована ямками, бо блискавки, обганяючи одна одну, намагалися вцілити по шолому. Я підняв лопату, підійшов до однієї такої ямки й почав копати. І так! Я викопав золоту стрілу з пів метра завдовжки! Навіть навколо золотого фульгуриту були золоті крупинки, яких раніше не було. Ох, як загорілися очі моїх товаришів! Кинулися руками розгрібати. Але руками не дуже виходить.

— Та їх тут повно!.. — прошепотіла ельфійка. — Я в селище, за лопатами!

— Стій! Про знахідку нікому говорити не можна, а то зараз налетить вороння!

— Але без золота господиня лопат не дасть... Так, друзі, ану живо назбирали крупинок.

Не хотілося займатися такою роботою, коли поруч на тебе чекають цілі золоті стріли, але довелося. Пів години старанного лазіння на колінах — і носова хустинка ельфійки наповнилася золотим піском. На око мало б вистачити.

— Скажеш, що це все, що знайшли, і потрібні лопати, щоб продовжити роботу, — наставляв дівчину Гоша.

— Та сама розумію!

— А очі ж у тебе світяться! Очі видадуть!

Еллі побігла, а ми з Гошею, підміняючи один одного, почали викопувати золоті фульгурити. А невдовзі повернулася й ельфійка, видно, всю дорогу бігла. Принесла речі, залишені в заставу, пристойний шматок запеченого м’яса і дві міцні лопати. І ми взялися до роботи в шість рук. Яка там охорона! Руки тряслися, добуваючи чергове творіння блискавки. Ось вона яка, золота лихорадка! На щастя, вдень монстри з лісу не виходили, і нам вдалося до вечора відкопати все золото, створене блискавками. Вийшло п’ятдесят сім золотих стріл завдовжки від тридцяти сантиметрів до півтора метра. Звісно, хто б там ще збирав золоті крупинки, нехай збирають ті, хто прийде після нас. А нам зараз краще накивати п’ятами звідси...

На жаль, на зворотному шляху на нас уже чекали. Гроза, Еллі, яка прибігла за лопатами... Неважко було скласти два плюс два. П’ятеро неголених, неохайно одягнених чолов'яг. Та ми б упоралися з ними жартома, але в їхніх руках були справжнісінькі рушниці, націлені на нас. Я тільки смикнувся за арбалетом, як попереджувальний постріл ударив мені під ноги.