Розділ 31. Золотошукачі.

Ділянка, виділена нам, була не надто великою, проте й маленькою її не назвеш. Підхід до річки на її закруті між двома скельними утвореннями. Вода весело біжить собі, підстрибуючи на камінні й ніби манячи до себе. Сонячні іскри грають у ній, наче золоті крупинки, тішачи око. Затишний піщаний берег. Справжніх скель, як ми думали, розглядаючи карту, тут не було: просто з піску то тут, то там ніби визирали верхівки скельних порід, місцями траплялися окремі камені або нагромадження з кількох брил. Крім того, на ділянці ми виявили дві копанки. Одна зовсім неглибока, десь близько метра завглибшки. Швидше за все, почали копати — та й кинули, бо нічого не знайшли. Друга — метри три-чотири. Треба буде попорпатися, може виявитися з сюрпризом.

Еллі-Тереза якось дивно позирала на першу копанку.

— Магією аж фонить... — прочитав я по губах.

— Почнемо з річки, — запропонував Гоша. — Тут копатися — лопати потрібні, попросимо завтра в господині. Сьогодні вже часу мало, і плюнути не встигнеш — почне сіріти.

Ми попрямували до берега.

— Так, друзі, — почав командувати Гоша, — беріться до роботи. Ти, Еллі, ставай на річці, став сито ближче до дна, так, щоб вода пробігала. Вода може принести нам добрий улов! А ти, Коре, спробуй просівати пісок на березі, особливо біля каміння дивись, там можуть затриматися крупинки...

— А ти?

— А я вас охоронятиму. Кажуть-бо, що ліс навколо повен кошмарних монстрів, — Гоша хвацько клацнув мечем.

Ага, ми, значить, будемо гарувати, а він, значить, охороняти? Не піде так!

— Охороняти по черзі будемо. Спочатку ти, добре.

— А я? — озвалася ельфійка, яку, вочевидь, відвідали ті ж думки.

— А ти — жінка! — урочисто мовив Гоша, наче це все пояснювало.

— То що, якщо я жінка, то мушу гарувати, не розгинаючи спини? — обурилася Еллі.

— Ні, — заспокоїв я її, — ти можеш відпочивати, щойно захочеш. Але охорону залиш нам, чоловікам.

Таким поворотом дівчина залишилася задоволена і, мугикаючи щось під ніс, взялася до роботи. Я теж почав просівати пісок з ентузіазмом, сподіваючись розбагатіти якщо не через п'ять хвилин, то через десять точно.

Не минуло й хвилини, як Еллі загорлала, наче побачила монстра. Навіть не так: вона ніколи не горлала, коли бачила монстра, а тут:

— Є! Є! Є! Друзі, та тут і справді Клондайк!

Ми зюрмилися навколо, щоб роздивитися крихітну крупинку золота. Як зернятко пшона. Зате радості було — повні штани! Ми сміялися, вдаряли кулак об кулак, ледь не цілували цю першу крупиночку; Еллі дбайливо загорнула її в чисту носову хустинку та сховала за пазуху.

Так, зараз золото будемо лопатами гребти...

Минуло п'ять хвилин. І десять. І двадцять. Не виявивши нічого, що бодай нагадувало б золотий пісок, я почав нудьгувати й вирішив зайняти мізки розмовою.

— Еллі, ти от сказала, що та копанка, мілка, фонить магією. Ти можеш відчувати магію?

— Ну, так.

— До речі, Красуня Ф'ю казала, що ти трохи кастер, трохи цілитель. Але поки що я не бачив, щоб ти застосовувала магію. Чому?

Ельфійка скривилася:

— Бачиш, Коре, усе потребує серйозного качу, а я ж ішла в гру заради дисертації, тож особливо качем не переймалася...

— А зараз і дисертація твоя стоїть на місці.

— Ну, так. З вами займатися наукою ніколи.

— Чому тоді ти за нами ув'язалася? Сиділа б зараз у борделі в так званої кузини та збирала матеріал для роботи.

— Я там і так надовго зупинилася, треба рухатися далі. Тим паче після нападу гномів залишатися вже не захотіла. Та й не за вами я ув'язалася, а за тобою. Ти такий цікавий. Зазвичай гравці довго залишаються на вподобаному рівні, поки все не розвідають, все не спробують, а ти рвешся вперед та вперед. А ми за тобою. Ти як великий корабель, що тягне за собою маленькі човни.

— Я спочатку навіть подумав, — обізвався Гоша, який стояв неподалік і краєм вуха ловив нашу розмову, — що Кор і є той самий читер, який стрибає рівнями, вельми схожий. Але бачу, що рухається він із нами звичайним ходом, чит-кодів не застосовує, уразливості гри не вишукує, просто пре по грі, не зациклюючись, не залипаючи в ситуації, не прив'язуючись. Тупо набирає досвід — і вперед. Просто вирішив рашнути на самі верхи, га?

— Так, — кивнув я, — цікаво ж, що там.

— Чим вище, тим менше гравців, а більше ботів, — почала пояснювати Еллі-Тереза. — От дивіться. У Віртоленді мешкає зараз близько двадцяти мільйонів гравців. Нехай навіть одночасно виходить чверть із них. Одні ігри при збільшенні кількості користувачів ростуть по горизонталі, інші — по вертикалі. Творці Віртоленду обрали ріст угору. Постійне створення нових рівнів, що відрізняються від попередніх, де ніколи не буде нудно, де кожен може обрати місце, яке йому цікаве. Немає дурних зіткнень гравців різних рівнів. На нижніх не буде ідіота, що знищує новачків, уявивши себе богом. Але й непрокачаному важко піднятися високо. Я за тебе, Коре, вхопилася, тому що ти мене тягнеш, мов на буксирі.

— А навіщо тобі високо, Еллі?