Розділ 28. Підготовка.

Вибравшись із костюма, я не дозволив собі наблизитися до холодильника, поки посилено не розім’яв м’язи. Цілих десять хвилин! Просто по руках себе бив. Ану бадьорим кроком: присідаємо, нахиляємося. А тепер віджатися двадцять разів. І тепер віджатися на кулаках. І біг — кажуть, біг добре розганяє кровоносну систему. Треба ж не тільки перса свого прокачувати, а й себе. Хоч іноді.

Дочекавшись, коли таймер дзенькнув, повідомляючи, що я свою програму-мінімум виконав, я зайцем метнувся до холодильника. Що, так пізно не їдять? Ага, розкажіть це тим, хто живе звичайним життям. А зараз: коли вийшов, тоді й поїв.

Котра там? Третя година ночі? Якось це стало входити у звичку... Та добре, добре, не буду я об'їдатися! Ось тільки сальця шматочок поріжу та підсмажу з яєчнею, набридли напівфабрикати. А я ж ще зовсім недовго у грі.

М-м-м, який запах пішов!.. Так, можу дозволити собі сьогодні й трохи коньячку, нерви підлікувати, а то он як розхиталися.

Ця миска з пиріжками... І лут нікчемний...

Якщо ця миска хоче стати моїм петом, то я краще... Не вигадав, що краще. Хоча... Миску ми вбили, отже, вона не може стати петом. Тоді хто? А ніхто. Так, друже дорогий, припини думати про гру, а то й вона може про тебе подумати. Дай мозку відпочинок.

А про що думати? Ні про що. Дуже корисно ні про що не думати.

Еллі, напевно, образилася...

Думки так і крутилися в голові, не знаючи спокою, поки я їв, і потім ще довго вовтузився в ліжку, поки заснув. Утома все ж таки взяла своє.

А вранці знову закрутилася карусель. У душ, поголитися, поснідати. Здрастуйте, набридлі макарони з котлетою! Що я розігрівав у мікрохвильовці минулого разу? Вже й не пам'ятаю. Смаку не відчуваю, вже як у грі. Чи це нерви? Мабуть, нерви.

А чого мені нервувати? Радіти треба. Сьогодні переходжу на сорок третій рівень. Причому своїм ходом переходжу. Не такий я, виявляється, і нікчемний гравець.

Чи це команда хороша зібралася?

Так, уся справа в групі...

Стоп, годі роздумів, повертаюся у Віртоленд.

*       *       *

Гоша з Еллі-Терезою вже не спали. Ельфійка дулася, тільки очі визирали з-під покривала, а Гоша перебирав сумку.

— О, Кораелю! — як завжди, гучно. — А ми вже думали, що ти перекваліфікувався у сплячу красуню!

— Заснути довго не міг.

Еллі пирхнула. Потім зробила блаженний вираз обличчя:

— А я спала, мов немовля! Як корисно побігати та помахати мечем, справді?

— Сподобався мій меч? — відірвався від свого заняття Гоша.

— Важкуватий для мене, але непоганий. Мені, зрозуміло, подобається, що він такий великий... Такий грізний...

— То вибери собі сьогодні такий самий на ярмарку, думаю, заробленого вистачить.

— А потім тягайся з ним, по ногах б'є, важкий, — вмить передумала ельфійка. — Я краще твоїм скористаюся, якщо треба буде, так, Гоше? Нащо тобі два?

— Це парні мечі, вони ніби врівноважують один одного, я вже звик.

— Жаднюга!

— Та ні, Еллі, якщо буде потреба, як-от учора, то, звісно, я дам тобі свій меч!

— Ой, лапочко! — усмішка дівчини виглядала надто штучною. — Ходімо снідати!

Після сніданку ми забрали всі свої речі, щоб не повертатися, і вирушили на ярмарок. Трохи постоявши, та не багато продавши з наявного добра, знову здали все оптом, тільки не перекупникам, а в майстерні та лавки. Я спробував збути й той камінь, що викликає гіпотетичного пета, але він не забажав залишати мою кишеню. То й нехай, друже, не хочеш — як хочеш, я про тебе просто забуду.

У результаті в нашій казні опинилося дзвінке золото, по 8 золотих на брата, що все ж краще, ніж учорашні п'ять. І все ж таки для себе я вирішив, що варто братися тільки за завдання, за які обіцяна нагорода. Он ще на третьому позбавили коротунів злого перевертня й отримали по тридцять золотих із Габріелем. А вчора після такого квесту — ні копієчки. Досвід, звісно, це класно, але й гроші потрібні вкрай. Без них нікуди.

Потім ми вирушили до майстерні точильників, де нагострили мечі. Мій тепер давав не 30% шкоди при прямому влучанні, а 50%. Хоч і обійшлося це дорого, але воно того варте. Тепер я зможу звалити супротивника двома точними ударами. Інша справа, чи вдасться завдати двох серйозних ударів поспіль. Якщо буде влучання в не життєво важливі органи або ковзний удар, то шкода, звісно, буде нижчою. Заодно покращили й мій арбалет: довелося докупити два болти, зате тепер я міг випускати 6 болтів за хвилину, кулдаун скоротився з 15 секунд до 10, і це було дуже цінно.

Щодо броні, то куплена минулого разу вельми непогано себе показала і була незамінною в сутичках із летючими упирями, що так і норовили вчепитися в горло. Спираючись на здобутий досвід, Еллі-Тереза прикупила ще два широкі шкіряні браслети, що захищають руки, — як справжня жінка, підібрала в комплект до нашийника. І наколінники, бо, як сказала вона, всі коліна вже збила. В іншому її влаштовувала ведмежа броня.

Гоша придбав високі чоботи, вище колін, із непоганими характеристиками захисту, плюс вони додавали щось до швидкості та витривалості.