Розділ 24. Чи варто змінювати плани.

Вирішили щось — не варто змінювати плани посеред дороги. Ось не вперше життя вчить мене цього нехитрого правила, та все марно. Безтолковий я, виходить. Вирішили фармити сьогодні в ближніх печерах тихо-мирно, то й сидіть собі, моби ледь не в чергу стають, бери скільки хочеш. Ні, нудно нам, бачте.

Й ще одне мудре правило існує: робити пробні кроки. Якщо з самого початку не заладиться, то краще повернутися, відкласти, піти іншою дорогою, зрештою. А попереження ж сипалися, як із рога достатку.

Спочатку Еллі-Тереза зачепилася за корч та підвернула ногу — довелося використати дороге зілля для зцілення.

Потім, не встигли ми відійти від ближніх печер, назустріч нам вибрів бурий ведмідь. Поки я дістав арбалет та прицілився, ведмедик уже мчав на нас із завзяттям поїзда, що не може зійти з рейок. Перший болт лише позбавив поспішайка вуха й розлютив не на жарт. Другий — поранив, завдавши шкоди, як і належить, забравши 250 очок життя, але у бурого його було набагато більше. Тож моб устиг добігти до нас, ударом однієї лапи вибив та зламав мій арбалет, а другою зім'яв у корж щит Гоші. Але вже меч Гоші та кинджал ельфійки його прикінчили. Коли туша розсипалася, до наших ніг випали шкура, м'ясо, ведмежий жир, зуби й пазурі велетня, а до Еллі, за якою був останній удар, підкотився шкіряний пояс — широкий, під груди, із захисними властивостями, та ще й додає 20% до ЖС. Вона писнула від радості, одягла його, стягнувши ремінцем на талії, й крутилася перед нами, як перед дзеркалом.

— Ось бачите, недарма ми пішли! Тільки пару кроків зробили, а вже стільки «плюшок» отримали! Та ще й по сто очок досвіду! На дрібноті всякій за п'ять годин лише трохи більше заробили!

Я ж вважав, що це — друге попередження: не треба потикатися в дальні печери. До такого рейду слід готуватися й іти не шкурами та м'ясом завантаженими, а зі зброєю, захистом та цілющими еліксирами. Але хто б мене слухав? Упакувавши лут, що випав із ведмедя, Еллі та Гоша аж підстрибували від ентузіазму — мовляв, монстри тільки й чекають, поки ми прийдемо та їх приб'ємо. Добре ще, що в наші похідні сумки можна було запхати всю здобич, інакше ми б уже давно здулися й поплелися на ярмарок. Мій чудовий арбалет відновився, а стріли-болти повернулися в сагайдак. Принаймні ніхто не постраждав.

Добре, куди ж ти дінешся, іду, іду.

Дальні печери вже манячили вдалині, як із них із лементом вискочив гном, тягнучи за собою «паровозом» трьох великих чорних мобів — якихось пантер шаблезубих. Із гномом у групі було два світлих ельфи, які почали обстрілювати їх із луків, але явно не розрахували сили можливого супротивника. Коли перша пантера стрибнула, гном упав, пропускаючи її над собою, й розпоров тварі черево. Проте вона збила з ніг одного з ельфів та придавила своєю масою, а розміром вона була разів у три більша за звичайну пантеру, та ще й паща довга, як у крокодила. Друга вхопила гнома за шкірки й почала тріпати з боку в бік.

— Стріляй, Коре, стріляй! — закричала Еллі.

Я дістав арбалет і прицілився.

Ех, не було часу на тренування... Перший болт зник у лісі. Треба наблизитися, щоб стріляти точніше.

Я пробіг деяку відстань і знову вистрілив — один із мобів заскавулів, завертівся на місці, намагаючись зубами витягти стрілу, що влучила в бік. Інший моб у цей час наздогнав та розірвав на шматки світлого ельфа, який намагався втекти. Третій та четвертий болт уклав цього звіра.

Тепер мені залишалося тільки чекати, поки повернуться стріли. Але поранений моб чекати не збирався. З риком він кинувся на нас. Я відштовхнув убік непотрібний на цей момент арбалет і вихопив із піхов меч. Тварюка наткнулася на лезо, але продовжувала намагатися дістати мене зубами й пазурами. Я впав на спину, продовжуючи стискати руків'я, і тварюка вчепилася мені в руку. Життєві сили відчайдушно полетіли вниз, якби не браслет, що збільшує силу руки, я б не втримав меч, до того ж браслет увімкнувся на відновлення ЖС, не дозволяючи мені «витекти» повністю.

Я бачив, як відчайдушно рубають моба Еллі та Гоша, але поки звірюка здохла, я вже практично втратив сили. Крізь туман відчув, як ельфійка заливає мені в рот зілля, а Гоша підтримує мою голову. Нові сили наповнили мене, і погризена рука зцілилася. А ось одяг доведеться новий купувати, з цим закривавленим лахміттям уже нічого не вдієш. Як усе ж таки добре, що можна так швидко зцілюватися!

— Еллі, дякую!.. Я куплю й поверну тобі зілля...

— А це урок, що не можна виступати в рейд, не запасившись «цілюшками»! Ви, як хлопчиська, думаєте тільки про зброю!

Але й без зброї в цьому світі ніяк. Прекрасно розумію, що необхідно і те, і інше. Сьогодні якраз і арбалет мені став у пригоді, і клинок, і навіть браслет добряче допоміг. Не сперечаюся, що й без цілющого зілля я б зараз уже загнувся й шукав точку відновлення.

А ось гному та світлим не пощастило. Жоден живим не залишився. Цікаво, вони тут уперше? Чи близько мають точку відновлення і завтра знову прийдуть?

А ми, сподіваюся, вже додому, тобто на заїжджий двір?

— Усе. На сьогодні пригод достатньо! — тоном, що не припускає заперечень, промовила ельфійка. — Одним оком глянули, повертаємося. Завтра сюди прийдемо.

Наче хтось проти.

З пантер нам випали гарні чорні лискучі шкури — думаю, такі дорого підуть на ярмарку, а ще зуби, пазурі та по синьому каменю, який мав додавати мужності. Але ми вирішили, що мужності (читай — дурості) нам своєї вистачає, а камені краще продати, гроші потрібніші.