Глава 22. Група.

Ранок зустрів мене яскравими сонячними променями, що пробивалися крізь тонку фіранку, Красунею Ф'ю, яка мило потягувалася спросоння, та галасом у коридорі.

— Вони що, хропуть досі? — знайомий голос Гоші.

— Може, він уже вирушив на сорок другий? — стривожений голос Еллі.

— Та ні... Стрибали до ранку, от і рамси збирають.

— Може, постукати? Чи це незручно?

Тарабанить у двері, вочевидь, Гоша — йому начхати на «незручно»:

— Ей, кролики, вставайте, а то скоро смажений півень дзьобне в задницю!

— Ох, — підскакує Красуня Ф'ю, — і справді, заспали. Ніч була неймовірною!.. А ти такий... такий... невтомний (дякую Дубу)! Взагалі-то я завжди пізно лягаю й потім пізно встаю, але ж ти поспішаєш... — Вона скромно цілує мене в кінчик носа.

— Що того життя? Встигну, — повертаю їй поцілунок, тільки не такий цнотливий.

— Ф'ю, ти в порядку? — це вже Еллі-Тереза.

— Та вийдемо ми зараз, друзі. Куди б ми ділися?

Встаю. Як же добре!.. Потягуюся, розминаючи втомлені м'язи. Так, згадувати борделі сорок першого рівня я буду довго, особливо одну пристрасну господиню...

Коли ми з Красунею Ф'ю вийшли з її апартаментів, нашому погляду постали Еллі-Тереза та Гоша, повністю готові до дороги.

На ельфійці зручний брючний костюм, пояс із повним комплектом метальних ножів, по два кинджали, захованих у чоботях так, що тільки руків’я видно, масивний ланцюг на шиї, на плечі — сумка.

Здоровань Гоша з пудовими кулаками й важким квадратним підборіддям напрочуд свіжий, наче й не бухав учора, й не вештався чотирма борделями. Міцний хлопець. Парні мечі на портупеї, кинджали за халявами чобіт, купа амулетів на шиї. Колоритна постать. Виявляється, щоб бути колоритною постаттю, не обов'язково обирати расу орків чи ельфів.

— Я з вами, — задоволено усміхається Гоша.

— Так у тебе ж очок досвіду для переходу немає!

— Вже є.

— Звідки ти міг їх узяти, Гошо?

— Розумієш, друже дорогий Коре, — як дитині пояснює мені хлопець. — На сорок першому, якщо в тебе є дзвінке золотце, можна прикупити не лише гарних дівчат, а й одиниці досвіду.

— Навіть так? Не знав.

— Так от, — розводить руками Гоша, — голий як сокіл, але потрібний досвід дістав. Я з вами.

Здається, усе непогано складається. Група — це саме те прикриття, яке мені зараз потрібне.

— А знаєш, Гошо, я радий, що ти з нами!

— Ось і група утворилася, — Еллі-Тереза простягає долоні, й ми ляскаємо по них своїми.

— До моменту, коли буде сказано «я йду», - уточнюю на всяк випадок.

Поснідавши, ми прощаємося гостинною Красунею Ф'ю, яка непомітно змахує з очей сльозинки. Неписі теж плачуть? Ось тобі, Еллі, матеріал для дисертації, пиши.

Нарешті ми розлучаємося й покидаємо бордель. Знаходимо тихе місце в міському парку. Ніколи ще не переходив на новий рівень групою, я одинак. Чи не загубимося при переході? Куди нас викине? Що готує нам сорок другий?

Ельфійка діловито командує:

— Гошо, стань ось тут, мечі наголо. Коре, приготуй арбалет, може знадобитися, — і сама стискає в кулачках пару метальних ножів.

Ми стаємо спинами один до одного, утворюючи трикутник. Еллі продовжує командувати:

— Так, налаштувалися? Приготуйтеся до активації переходу. Поїхали!

Знайоме відчуття — і починає проявлятися новий світ.

А на нас, виявляється, чекали!