Розділ 20. Посланець.

Гноми обступили мене, кидаючи веселі погляди на мою зброю, що здавалася дитячою іграшкою.

— Гей, шпильку свою опусти, краще буде! — подав голос один з охоронців. — Ти, випадково, не з «Диких Псів»?

Я кивнув, гірше все одно не буде.

— То чого ти не через парадний вхід? Квентель Міцний Кулак чекає на тебе, посланцю!

— То чого ви тоді свої іграшки виставили? — набрав поважного вигляду я. — Ведіть мене до Квентеля, а то зачекався вже, мабуть!..

Я сховав свою «шпильку» в піхви й очікувально подивився на охоронців. Вони теж прибрали зброю та повели мене в будівлю. Не знаю, що за посланцем я назвався, але потраплю всередину — там видніше буде.

Мене провели до патлатого гнома, замотаного в хутра, який розвалився в широкому кріслі й час від часу прикладався до великого кухоля. Усі гноми — гравці, дівчата в борделі — NPC. Навіщо гравцям викрадати NPC? Незрозуміло.

Придивився до гнома.

І от подобається ж комусь бути таким низькорослим, кремезним, патлатим та потворним? Навіть бородавка на м'ясистому носі є.

— Ваша вельможність! — відрапортував один з охоронців. — Посланець від «Диких Псів» прибув!

— Один? — із ревом розвернувся гном, метаючи блискавки з очей.

Я озирнувся:

— Та ні, хлопці ваші мене люб'язно супроводили.

— Я не про це! — широкоплечий, міцний, наче ведмідь (тільки й того, що нижчий за мене на дві голови), гном підвівся. Виявилося, що крісло його стоїть на узвишші, тож тепер він і сам височів наді мною, нависаючи, як гора. — Де Ліза?! Де моя донька?!

Гм... Що за Ліза? І я вирішив зіграти ва-банк:

— А де Еллі-Тереза?!

— Я ж чітко написав, що дівчину ви отримаєте тільки тоді, коли Ліза буде тут! — тицьнув гном волохатим пальцем собі під ноги.

— «Дикі Пси» виконають твою вимогу, Квентелю Міцний Кулак, але спочатку я маю переконатися, що Еллі-Тереза жива й здорова!

— Добре, — трохи заспокоївся цей бугай. — Йди за мною!

Я рушив за гномом у підземелля, та щойно скрипнули двері, почув добірну лайку. Боти так не матюкаються. Я не зрозумів: у NPC кузина — гравець? Як таке може бути?

— Чуєш, ще й як жива! — обернувся до мене Квентель.

— Я маю побачити дівчину.

Ми пройшли далі, і я розгледів у тьмяному світлі смолоскипів, що висіли по обидва боки на стінах, металеву клітку, в якій і виявилася дівчина з бузковим волоссям та темними, як серпнева ніч, фіолетовими очима. Легкий аромат фіалок доповнив картину. Ельфійка була гарна, особливо коли, вчепившись тонкими пальцями в ґрати, вилила на гнома чергову порцію триповерхового мату. Точно гравець.

— Усе, — штовхнув мене в напрямку дверей Квентель, — побачив, що хотів? Ходімо, а то в мене вуха в'януть.

За нами плелося четверо охоронців, і починати різанину просто тут мені не хотілося. Ні, з ними й із самим Міцним Кулаком я, можливо, і впорався б, якщо не підведе отрута, але ж треба ще знайти ключі від клітки, вивести дівчину з будівлі, що аж кишить гномами, а це вже навряд чи. Може, мені й справді сходити до «Диких Псів» та відшукати доньку цього кнура? А то надто він нервовий, напевно, і в реалі це тато з донечкою грають. До того ж шкоди Еллі ніхто не завдавав, і, схоже, «Пси» першими почали війну, викравши Лізу. Тільки от чому у помсту гноми взяли дівчину з борделю? Вона ж не з «Псів». Тільки тому, що вони однієї раси? Ну так, обміняти ельфійку на гномку — це логічно.

— Йди, посланцю! — Квентель тицьнув пальцем на двері. — І сьогодні ж Ліза має бути тут! Інакше...

— Інакше нічого ви не зробите, бо все, що буде зроблено Еллі, отримає і ваша Ліза в подвійному розмірі, — закрив я йому рота, нічого тут погрожувати. — Чекайте.

Я демонстративно розвернувся й пішов. Охоронці провели мене до воріт.

Так... І куди ж мені тепер стопи свої спрямувати? Не у гномів же питати, де шукати «Диких Псів». Але я зробив вигляд, що чудово знаю дорогу, і впевнено крокував, поки не завернув за ріг.

До речі, ось і ще один бордель. «Крильця метелика». Недарма Гоша казав, що на сорок першому самі борделі. І де ж мені ще про «Диких Псів» розпитати, як не у веселому закладі?

Не прогнали, не посміялися, дорогу вказали. І пішов я за вказаною адресою.

Резиденцією «Диких Псів» виявилася велика огороджена територія біля річки. І темних ельфів тут хоч греблю гати. Тобто ніяких «тихенько викрав» не вийде, доведеться відкрито йти. Ну, все-таки це моя раса, проблем бути не повинно. Поки що.

І я постукав у ворота.

— Новобранець?

— Так.

— Стіку, проведи новенького до головнокомандувача, хай подивиться, чого він вартий.

Військовий на ім’я Стік повів мене вимощеними камінням доріжками до центральної будівлі, що височіла над рештою споруд. Нам увесь час траплялися групки ельфів, які вешталися територією у своїх справах. Усі стрункі, красиві. Ось як не намагайся створити індивідуальність, та якщо ти вибрав темного ельфа, то схожість з усіма іншими тобі забезпечена.