Розділ 19. Йех, раз! Йех, два!

— Та відклади ти свою страшну зброю! Покажи нам іншу!

Ооо! Потрапивши на сорок перший, я виявив себе в оточенні одалісок усіх мастей та рас. Та я в борделі? Цікаво, це наші розмови з Гошею так вплинули на перехід, чи це у всіх так відбувається на цьому рівні?

Красуні обступили мене з усіх боків, тискали, притискалися, усміхалися, підмигували, говорили всілякі непристойні речі, і я вперше у Віртоленді відчув сексуальне напруження. Ось не було його — і я навіть не згадував, навіть не помічав цього, а зараз...

Ах ти ж, дубе!

— Новенький? Перший раз у нас? — господиня цього веселого закладу була й сама ще хоч куди: струнка, чорноока, жвава.

Побачивши мене з осоловілими очима, їй неважко було здогадатися, що я в цьому квітнику вперше.

— Та не кліпай, немов дівка на виданні! Вибирай будь-яку, яка сподобалась! Один золотий — ніч. Один срібняк — година. Давай, не тягни, а то зараз як повалять ваші — миттю дівчат розберуть.

Я з жалем поплескав по кишенях. На жаль, золоті в них не з'явилися. Майнули якісь характеристики на честь прибуття на новий рівень — краще б грошима видали...

Господиня борделю спохмурніла, ставши при цьому ще сексуальнішою та крутішою.

— Тоді вали звідси!..

Ось так: хоч у реалі, хоч у віртуалі, а без грошей ти — ніщо, й звати тебе - ніяк. Кляті орки!

А бажання нікуди не поділося, його тепер задовольняти треба. І якого біса я попхався до того Дуба? Експериментатор, блін...

— Господине, а може...

— Не може!

— А якщо...

— У кредит не працюємо!

— Та я зовсім не про кредит! Може, яка робота є, нехай важка...

Жінка скептично оглянула мене з ніг до голови, хмикнула:

— Хм... Хіба що підлогу в підвалі вимити чи дров нарубати.

Тут я згадав пресловутого Адріано Челентано, як він у фільмі «Приборкання норовливої» раз у раз знімав сверблячку рубкою дров. Буду як він!

— Дров нарубаю скільки треба, ок?

— Ок. За роботу отримаєш годину з будь-якою вільною дівчиною або ситний обід.

— Може, «і»?

— Або.

— Добре, — після махача мені вже, гадаю, секс не знадобиться, а обід — він завжди обід. — Тоді зупиняємося на другому варіанті.

— Чудово, злидню, ходімо, покажу, що робити.

Дівчата враз утратили до мене інтерес, і я поплівся у внутрішній двір за господинею. Купа дров, які належало перерубати, була чимала. Ну, воно й на краще. Я отримав у своє розпорядження сокиру на довгій ручці та взявся до справи. Йех, раз! Йех, два! І так далі. Добре хоч силу та витривалість підкачав, а то драяв би зараз у підвалі підлогу, засипану мишачим лайном.

Йех, раз! Йех, два!

Життєві сили тануть потроху, але вже далеко не так швидко, як раніше. Все ж таки прокачав трохи персонажа. Ще б грошей роздобути...

Йех, раз! Йех, два!

З ностальгією згадується готель «Очі Дракона» на третьому рівні, з оплаченими шикарними сніданком, обідом та вечерею.

Йех, раз! Йех, два!

— Гей, герою, мерщій сюди!

Повільно витираю з чола піт рукою та озираюся. На порозі стоїть господиня закладу, тільки не з почуттям власної переваги, як раніше, а перелякано мне на грудях шаль.

— Щось трапилося, господине?

— Трапилося! Моя кузина викрадена!

О, здається, нове завдання вимальовується! Все краще, ніж сокирою махати.

— Розповідай, красуне...

— Та ходімо вже! — жінка потягнула мене за рукав, змусивши йти за собою.

Ми пройшли через центральну залу та пірнули в непомітні двері за завісою. Там виявилася невеличка кімнатка з топчаном, столом та стільцем. На столі лежав блокнот із ручкою, кілька розкиданих аркушів та відкритий ноутбук, наче на ньому щойно хтось працював. Кут кімнати був розворочений, і вглиб ішла досить широка нора. Я спантеличено втупився на неї.

— Чого стоїш, герою? — тицьнула господиня пальцем у бік нори.

— Стривай, а кого рятувати хоч?

— Кузина моя, кажу, Еллі-Тереза, ти її впізнаєш, як побачиш: темна ельфійка вона, як і ти, дві коси бузкові, фіолетові очі та парфуми із запахом фіалок. Її гноми утягли!

— Точно гноми? Може, тварюка якась?

— Ні, гноми, точно!

— І навіщо?

— Та хто ж їх знає?! Йди скоріше, поки слід простежити можна, а то не знатимемо, де й шукати!

— Стривай, я голодний, та й зі зброї в мене тільки арбалет, для ближнього бою нічого немає.

— Тримай, — господиня сунула мені в руки шматок холодного м'яса та половину буханця сірого хліба, — підкріпишся дорогою. І ось ще, — вона відчепила від пояса короткі вузькі піхви, з яких я дістав тонкий клинок із двома бічними зубцями на кшталт гарди, схожий швидше на в’язальну спицю.