Розділ 18. Дуб Сили.

Я думав, що Дуб Сили допоможе мені підняти мої життєві сили, та виявляється, що в інших гравців інші пріоритети. Підняття потенції! А чи потрібно мені це? У моїй стрімкій подорожі мені якось не до сексу. Але не повертатися ж назад? Раз уже так склалося, то здійсню паломництво до батечка-дуба, отримаю те, що належить.

— Так, напевно, паломників там, як мух...

— Та ні, що ти?! Я ж казав, що доступ до Дуба лімітований. Більшість за своїми нескінченними війнами навіть не замислюється про можливість підняти сексуальні сили. А якщо хто й замислюється, то інформація вельми засекречена й кому попало не відкривається. Ось ти, Коре, заслужив дізнатися про Дуб завдяки тому, що врятував ближнього, який потрапив у біду. А пройшов би повз — ніколи б і не здогадався, яке диво зберігає ця хаща.

— Можливо...

— Є ще деякі правила. Приходити до Дуба Сили можна тільки поодинці, тож спершу я піду, а потім ти.

— Угу, — мене якраз це й влаштовує.

— Коли підійдеш до дерева, треба буде притиснутися до нього всім тілом, а особливо чоловічим господарством, та попросити сили. Тільки міру знай, а то якщо довго простоїш, то потім так і ходитимеш із виставленим наперед дрючком, — розреготався Гоша. — Я планую набрати до сорока одиниць — і вистачить. Повір, з головою вистачить, щоб на сорок першому рівні гуляти в борделі всю ніч. Хочеш, разом підемо на сорок перший? Мені до переходу 400 очок досвіду залишилося нашкребти. Я такі адреси знаю!..

— Взагалі-то, у мене інший шлях.

— Та годі тобі, з будь-якого шляху можна звернути ненадовго. А навіщо ми у Віртоленд ідемо, хіба не заради задоволень?

— Думаю, кожен іде заради чогось свого.

— Так, є такі фанати, яким тільки дай мобів постріляти, більше нічого й не треба. Але завжди й у всьому, навіть у реалі, варто шукати задоволення! Ти, начебто, на тупого стрільця не схожий.

— Гошо, і стрільці не обов'язково мають бути тупими. Просто людині потрібні гострі відчуття. Комусь, може, треба в грі вбивати мобів тисячами, щоб у житті залишатися нормальним, спокійним та доброзичливим. Це як скинути пар, звільнитися від накопиченого в душі негативу.

— Моби як хлопчики для биття?

— Ну, якось так. А когось цікавлять не убивства, а просто можливість приміряти на себе те, чого в реалі ніколи не досягти: фігуру бодібілдера, зовнішність ельфа, статус героя. Слабаки в грі — силачі, невдахи — щасливчики, боязкі — сміливці, негарні — красені...

— Ну, не завжди. Я ось що по життю, що в грі — ас.

— Я ж і кажу: у кожного — своє. А головне, що в житті ти не можеш повернутися й переграти, якщо щось піде не так, а тут — можна. Можна лізти в гарячі точки й не боятися. Можна вмирати — і повертатися. Можна робити помилки — і виправляти їх. Можна робити те, що не можна в реалі, за що посадять до в’язниці на все життя, що залишилося, а то й просто приб’ють. Ось об заклад можу побитися, що в реалі ти в бордель ні ногою! Напевно, тишко чи зразковий сім'янин.

— Ну... Не тишко, не треба так...

— Бував хоч раз у борделі, чесно?

— Ні. Зате в різних іграх чого тільки не бачив, де тільки не бував...

— Ось і я про те кажу.

— А сам-то ти хто? Не воїн, не секс-турист. Подорожуєш один. Темна конячка?

— Темна конячка, — киваю згідно.

— Яка твоя мета? — не вгамовується Гоша.

— Забратися якнайвище. Подивитися, що там.

— На п’ятисотому?

— На п’ятисотому.

— Туди не дістатися.

— Деякі гравці дісталися.

— Одиниці. Без грошових вливань ззовні, без накрученого захисту, без ексклюзивної зброї не дійти. Одному — не дійти. Ось тебе у Віртоленді скільки разів убивали?

— Жодного разу поки що.

— Та ну? Брешеш! Як же ти до сорокового дібрався? Остерігаєшся? Ховаєшся? Ти ж порожній майже!

— Та все в мене було, орки спіймали, витрусили. І нічого я не ховаюся...

— Ага, чого ж тоді крізь нетрі ломишся, а не дорогою йдеш? Втім, не відповідай. Сам знаю, що одному тутешніми дорогами краще не ходити, навколо самі банди. Орки, ельфи, люди, гноми — все одно. Дрібні сутички, грабежі, мародерство. Вище піднімешся — війни підуть. Все те саме, але на іншому рівні, і наче у кожного мета. І наче у кожного — благородна. Тьфу. Я ж не хочу в цих баталіях брати участь. Може, на сорок першому влаштуюся. Може, свій бордель відкрию, — Гоша жартівливо штовхнув мене кулаком у плече. — Приходь тоді...

— Тссс... — зупинив я його. — Що воно?

У лісі лунала сокира дроворуба.

— А ми вже недалеко від потрібного місця. Ой, чує моє серце, що щось не те... – стиснув кулаки Гоша. - Поспішаймо.

Ми поспішили й невдовзі вивалилися на широку галявину, у центрі якої самотньо стояв могутній дуб, що підпирав кроною небеса. А якийсь виродок, роздягнувшись до пояса, рубав його під корінь гном'ячою сокирою на довгій ручці. Взагалі-то, товщина у дерева була така, що горе-лісорубу довелося б махати без зупинки не один тиждень, гадаю, але навіщо ж знищувати такий раритет?