Розділ 8. Знову в дорогу.

Габріель не ворушився. Ліхтар судомно метався в моїх руках, намагаючись висвітити невидимого ворога, та тільки сірі стіни печери нависали наді мною, лякаючи тінями, що танцювали по стінах.

Я заспокоївся лише тоді, коли ельф захропів. Виявилось, що він просто спав! Мабуть, присів, чекаючи на мене, от його й зморило. Цуценята перевертниці притиснулися до теплого тіла та теж спали, посапуючи й смикаючись уві сні. Я й четвертого, кривоніжку, підклав йому під бік. Нехай побуде поки що ельф замість мамки.

За крихтами було зрозуміло, що перед тим, як заснути, Габрі їв бутерброди. А й справді, жерти вже давно хочеться. Присів поруч, дістав два з чотирьох бутерів, приготованих корчмарем. Кривоніжка, постогнуючи, поповз до мене. Голодний. Довелось і йому дати трохи пожованої кашиці. Очі вже злипалися від утоми — перший день на третьому рівні видався занадто насиченим, тож я вирішив, що настав час відпочити.

І тут, і в реалі.

Із гри не вийшов, а буквально вивалився. Оце набігався за сьогодні! А це ж лише третій рівень Віртоленду! Хоча, якщо по-правді, то це курорт проти того, що чекає на мене на вищих рівнях. Але я й на цьому курорті примудрився знайти пригоди. Ех, шкода, не можна у віртуалі наїстися та виспатися. Ні, воно-то, звісно, можна, але фізичному тілу в реальному житті це здоров'я не додасть.

Я вивудив із холодильника пюре з гуляшем та поставив у мікрохвильову піч — хороша справа для холостяка. Сів на кухні, щоб не витріщатися на екран, бо відчуваю, що вже затягує не по-дитячому, усі думки — там. І кореш такий кльовий трапився, весело з ним, не напружує, мудрованнями не грішить та палицю на свій бік не перегинає. Навіть шкода, що доведеться з ним розстатися. Але своєї мети я змінювати не збираюся. Прокачування йде пристойними темпами, он, другою личиною у вигляді монстра обзавівся.

Досі не знаю, як із цим жити?

Я тепер, що, теж перевертень? Якщо перевертень, то латентний: поки каблучку не активую, я — звичайна людина, себто ельф. Головне — не пробудити в собі звіра. Вважаю себе адекватним, начебто...

Набивши шлунок нормальною їжею та вливши в себе пару пляшок темного пива, дві склянки томатного соку й два кухлі води, щоб кров без руху не загусла (а ви в курсі, що томатний сік у цій справі — чудовий помічник?), я приліг на диван. Полежав хвилин п'ять. Та чого це я? Час ще дитячий, спати навіть не хочеться. А у Віртоленді він швидше плине, тож цілком можна ще пограти.

І я знову поліз у віртокостюм.

Хочу!

Туди!

Габріель, як виявилось, уже не спав, грався з цуценятами, позираючи на мене, бо щойно я відкрив одне око, як він радісно вигукнув:

— Ага! А я вже чекаю-чекаю!

— Чекаєш? — усміхнувся я. — Коли я повернувся з нори, ти вже спав! Добре ж ти мене чекав!

— Та вирішив додому змотатися, кави випити та чипсів пожувати.

— Харчуватися добре треба, ти ж так тіло своє угробиш. Я теж додому заскакував, та поїв як слід.

— Та нічого, от влаштуємося десь у пристойному місці, там і відпочину, і поїм нормально. Поки організм витримує. То ти в норі щось знайшов, окрім цього цуцика? — потріпав він по голові кривоніжку.

— Знайшов, — я витягнув з-під дупи сумку із зошитом. — Ось, видно, перевертниця господаря цієї речі зжерла.

— І що там?

— Схоже на щоденник.

— Щоденник? — пирснув Габріель. — Я і в шкільні роки щоденників ніколи не заводив, а у віртуальному світі це, взагалі, виглядає досить дивним...

— Та я теж такою дурнею не маюсь, але дехто дня не проживе, щоб не записати свої враження та роздуми.

— Ну, мене ані враження, ані роздуми вечері перевертниці не цікавлять, — похитав головою світлий, - бо вони йому не допомогли у справі виживання.

— Перегляну якось на дозвіллі, — сунув я зошит у свою безрозмірну сумку. — Якщо руки дійдуть.

— Більше нічого цікавого?

— Ні, тільки ось вовченя кривоноге, — про каблучку, здатну перетворити мене на перевертня, навіть не збираюсь нікому розповідати, бо від мене або сахатимуться, або намагатимуться вбити.

— А четверте вовченя — це добре. Можемо тепер навпіл цуценят поділити. Я навіть роздумую над тим, щоб одного залишити собі. Ось цього пузанчика, глянь, який славний цуцик! — підняв ельф одного з малят. — Хороший! Хороший! Уяви, буде в мене такий пет, вимуштрую його. Біжить слідом цуцик, на вовка схожий, але привітний такий, дружелюбний. А потім я кажу йому: «Фас!». А на «фас» він у мене перетворюється на монстра! Круто?

— Круто.

Навіть самому захотілося такого вихованця. Але куди ж мені його? Я по рівнях стрибатиму, а його за собою не потягну. Напевно. Та й увагу він до мене зайву привертатиме, а мені слід бути непомітним, сірим, проте слизьким, як вугор.

А кривоніжка явно мені симпатизував. Тикався в бік холодним вологим носом, витріщався своїми оченятами, з яких одне вже більш-менш дивилося, а інше тільки починало розтулятися. У звичайних  цуценят очі починають відкриватися десь у два тижні, а це ще малий вік, важко такого виглядіти, тож краще за все буде продати тим, у кого є дім, молоко для харчування.